Эрин Хантер - Ліс таємниць

Вогнесерд мусив погодитися. Якась частина його нетерпляче хотіла почути розповідь Сіротоні негайно, але інша частина розуміла, що Мрячконіжка мала рацію.

— Як я дізнаюся, де з нею зустрітися?

— Я пошлю оповістку зі Срібнострумкою, — пообіцяла Мрячконіжка. — А тепер іди. Якщо Леопардошубка застане тебе тут, я вже ніяк не допоможу.

Вогнесерд підвів очі. Він хотів вдячно лизнути королеву, але боявся, що після цього комусь доведеться зализувати його вухо. Мрячконіжка вже нібито переборола свою ворожість, але вона не забула, що вони з різних Кланів.

— Дякую, Мрячконіжко, — пронявчав вояк. — Я не забуду твою допомогу. Якщо тобі коли-небудь буде від мене щось потрібно…

— Та йди вже! — засичала кицька.

Коли Вогнесерд уже залазив у кущі, вона задоволено муркнула:

— І не забудь про лисяче лайно!

— Не можу повірити, що я справді це зробив, — пробурмотів Вогнесерд, пролазячи в табір крізь прохід у кущах ялівцю.

Він знайшов десь у лісі свіжий лисячий послід і вивалявся в ньому, аж поки весь не просякнув смородом. Тепер жоден кіт не збагне, що він бував на землях Річкового Клану. Та чи пустять його до вояцького кубла — це вже інше питання. Принаймні на зворотному шляху Вогнесерд примудрився спіймати білку, тож повертався не з порожніми лапами.

Вийшовши з тунелю, він побачив Синьозірку, що стояла на верхівці Високого Каменя. Вогнесерд усвідомив, що саме пропустив її клич, бо інші коти вже збиралися під каменем.

Вояк поклав білку на купу свіжини й подріботів до інших. На протилежному кінці галявини кошенята Ряболицьої вилазили з ясел у супроводі матері. Вогнесерд легко помітив Хмарка — сестрине кошеня, яке виділялося своєю переливчасто-білою шубкою. Принцеса, Вогнесердова сестра, яка й досі мешкала в угіддях Двоногів, не хотіла відмовлятися від затишного життя кицюні. Але оповідки брата про пригоди в дикому лісі захопили її, тож вона віддала свого первістка Клану.

Поки що котам Клану нелегко було прийняти ще одну кицюню як рівну собі, хоча Ряболиця ставилася до нього як до свого. Вогнесерд із власного досвіду знав, яких великих зусиль доведеться докласти Хмаркові, щоб вибити собі місце серед інших.

Наблизившись, він почув, як біле кошеня гучно скаржиться Ряболицій:

— А чому я не можу стати новаком? Я майже такий же великий, як те недолуге руде кошеня Морозошубки!

Вогнесерд зацікавився. Синьозірка, мабуть, збиралася провести церемонію назовництва для двох останніх кошенят Морозошубки. Їхні брат і сестра, Орляколап і Попелапка, одержали новацькі імена ще кілька повень тому. Тож ці двоє вже, либонь, не можуть дочекатися свого назовництва. Він був радий, що повернувся саме вчасно і зможе це побачити.

— Тсс! — цитьнула на Хмарка Ряболиця, зібравши своїх кошенят і підшукавши місце, де можна сісти. — Ти не станеш новаком, поки тобі не буде шести повень.

— Але ж я хочу стати новаком зараз!

Вогнесерд відійшов від королеви, яка намагалася пояснити звичаї Клану наполегливому Хмаркові, та сів ближче до каменя, біля Піскошторми.

Блідо-руда войовниця стривожено озирнулася, коли він умостився поруч.

— Вогнесерде! Де ти був? Смердиш, як лисиця, що здохла ще повню тому!

— Пробач, — буркнув Вогнесерд. — То я випадково.

Йому цей запах не подобався так само, як і будь-якому іншому коту. До того ж не хотілося брехати Піскоштормі про те, чому саме він так смердить.

— Ну то поки не змиєш — до мене навіть не підходь! — хоч це було сказано твердо, в очах кицьки блискотіли іскринки сміху, коли вона відсувалася від нього на довжину хвоста.

— І помийся, перш ніж залізти в кубло, — прогарчав знайомий голос. Озирнувшись, Вогнесерд побачив Тигрокігтя, що стояв одразу позаду нього. — Я не збираюся спати в такому смороді!

Вогнесерд присоромлено понурив голову, а коли Тигрокіготь відійшов, знову глянув на Синьозірку, яка саме заговорила:

— Сьогодні ми зібралися тут, щоб дати двом кошенятам Клану їхні новацькі імена.

Провідниця зиркнула вниз, на Морозошубку, що гордо сиділа, обгорнувши лапи хвостиком. Кошенята влаштувались обабіч неї. Коли Синьозірка заговорила, більшенький рудий котик миттю підірвався на лапи.

— Так, підходьте сюди, обоє, — тепло запросила їх провідниця.

Руде кошеня рвонуло вперед і загальмувало саме біля підніжжя Високого Каменя. Його сестра поводилася спокійніше. Вона була біла, як і матуся, лише спина була поцяткована рудими плямками, а хвіст — повністю рудий.