Тамара Крюкова - Зоряний лицар

— Я недавно обідав. Це для тебе.

— Отже, усе, що не з’їм, я можу взяти собі?

— Звичайно.

Марика оцінюючи подивилася на їжу, зітхнула і серйозно промовила:

— Ні, з’їм, навіть якщо трісну. Інакше все одно віднімуть.

Безпосередність дівчини потішала Гліба, і він ледь стримався, щоб не посміхнутися.

Наївшись, Марика розважливо підібрала крихти, хотіла облизати пальці, але під поглядом Гліба засоромилася, зрозумівши, що в його домі так не чинять і «культурно» обтерла руки об спідницю.

— Твій батько тут служить? — запитала вона.

— Так, щось на зразок того, — ухильно відповів Гліб. Він боявся, що якщо Марика дізнається, хто він насправді, то втече і не буде більше з ним розмовляти, тому перевів розмову на іншу тему: — А чому ті хлопці гналися за тобою?

Марика насупилася й пересмикнула плечима.

— Учора вони підстерегли мене й відібрали весь денний заробіток. Не думай, я не жебрачка, клянуся. Я добре танцюю, — додала вона, дивлячись Глібові в очі. Він поділився з нею хлібом, і вона не хотіла, щоб він думав про неї погано.

— А сьогодні вони знову хотіли утнути з тобою ту саму штуку?

— Ти що! Ніхто не може безкарно так зі мною чинити!

— Тоді чому вони переслідували тебе?

— Я надягла їхньому ватажку на голову глиняний горщик, — Марика хихикнула при згадці. — Бачив би ти, як він тикався своєю дурною головою, намагаючись стряхнути горщика. Шкода, горщик розкололи. Його голова менше варта.

— Але ж вони можуть помститися тобі. Треба щось зробити, перешкодити їм.

Тривога в його голосі раптом змусила Марику відчути себе так, начебто з неї викачали повітря. Звичайно, у таборі будь-який циган заступився б за неї, але то були свої.

— Вони не можуть нічого зробити. Мене захищають духи, — сказала вона й додала: — Сьогодні вони послали на мою дорогу тебе.

Слова Марики, мов спалах, освітили Глібові шлях, ніби він блукав у темряві, а зараз раптом прозрів і виразно побачив: ось він шлях до дзеркала! Доля не випадково зіштовхнула його з циганкою.

Чиясь воля послала їх назустріч одне одному. Маленька дикунка наївно вірила в те, що її охороняють «духи», але Гліб був упевнений, що за їхньою зустріччю стоять сили, які колись намагалися втрутитися в його долю, і в їх владі знаходиться дзеркало. Посилаючи циганку, вони подавали Глібові знак. З усіх людських племен і народів цигани найбільше пов’язані з таїнствами магії, недаремно серед них завжди є й ворожки, і чаклуни. Марика відкриє завісу, що приховує чародійний світ, і вкаже шлях до дзеркала.

— Ти вмієш ворожити? — ніби ненароком запитав Гліб.

— Хочеш знати, що на тебе чекає? — лукаво посміхнулася дівчинка. — Позолоти ручку, поворожу.

— Я не маю з собою грошей.

Марика дзвінко розсміялася:

— Ой, ти який дурний! Зовсім жартів не розумієш? Я тобі й так усе скажу.

Копіюючи старих циганок, вона професійним жестом бувалої ворожки взяла його руку й схилилася над долонею, вивчаючи лінії.

— Бачу недруга у твоєму домі, зовсім поруч, під одним дахом. Він удає, що з твоєї родини, але насправді він тобі не рідня. Він тобі дуже нашкодити хотів…

Раптом вона затялася й різко відштовхнула від себе його руку.

— Що ти побачила? — схвильовано запитав Гліб, але дівчинка похитала головою.

— Я не можу тобі ворожити.

— Чому?

— Духи не дозволяють. На тобі чаклунство.

— Дідько з ними, з духами! Скажи, що ти бачила?! — Гліб схопив її за плечі, ніби міг витрусити з неї відповідь.

Марика вирвалася й перелякано відсахнулася, ніби дотик до нього міг опоганити її.

— Чому так говориш?! Духи не пробачать! — злякано вигукнула вона.

Помітивши переляк у її очах, Гліб схаменувся. Мабуть, він був занадто грубий. Не можна зачіпати її віри. Так він нічого не зможе досягти, а зараз він більше, ніж раніше, переконався, що Марику послали йому згори не випадково. Треба заспокоїти її, а то вона втече, і ниточка надії перерветься.

— Не гнівайся. Прошу тебе, скажи, що ти прочитала по моїй руці? — якомога спокійніше сказав він.

Маленька ворожка затято мовчала, наче води набрала в рот. Гліб намагався зібрати докупи думки і знайти нові докази, щоб умовити її розкрити таємницю. Деякий час вони сиділи мовчки. Потім він заговорив:

— Знаєш, скільки мені років? Чотирнадцять. Я перестав рости, коли мені виповнилося десять. У світі магії є дзеркало, у якому ув’язнений мій двійник. Ми не брати, але чаклунство міцно зв’язує нас. Поки він у полоні в дзеркала, я не можу вирости. Я повинен звільнити свого магічного близнюка, інакше назавжди залишуся таким, як зараз. Але для цього мені треба знайти шлях до дзеркала. Допоможи мені.