Тамара Крюкова - Гордівниця Злата

Він уже вискочив з каплиці, коли згадав про пляшку. Якщо вранці її знайдуть у караульній, то ніхто не повірить записці. Усі подумають, що вартові напилися під час чергування, і тоді їх віддадуть під суд.

Гліб змусив себе повернутися. У кімнаті панував такий розгардіяш, що знайти пляшку виявилося набагато складніше, ніж кубок у тайнику. Хлопчик, поспішаючи, обшукував усі закутки, поки не побачив, що пляшка закотилася під лаву. Пригорнувши знахідку до грудей, хлопчик кинувся до виходу. Голова крутилася від хвилювання. Занадто багато страхів довелося пережити цієї ночі. Шлях через кімнату видався занадто довгим, але нарешті Гліб вибрався на свіже повітря. Думки його плуталися. Перед очима все розпливалося. Самотнє дерево раптом роздвоїлося, а потім знову злилося в одне. Хлопчик відчув, що ноги в нього заплітаються й не слухаються. Світ заволокло туманом. На Гліба накотила слабкість, і він притулився до стовбура дерева.

«Корок», — згадав він. Ну звичайно, адже Винарій попереджав його: «Якщо не хочеш бути п’яним, треба вчасно згадати про корок». А корок залишився у караульній. Гліб відкинув нещасну пляшку, але пізно. Він закрив очі й повільно сповз на землю.

Цієї ночі Гордій теж не спав. Уперше в житті він бажав братові удачі й хотів, щоб у того все вийшло, адже від цього залежало його власне майбутнє. До того ж йому теж належало зіграти свою роль. Відьма сказала, що амулет підкаже, коли треба діяти.

Боячись пропустити момент, Гордій не відриваючись, до болю в очах, дивився на медальйон. Якоїсь миті йому видалось, що змія на амулеті ворухнулася. Від несподіванки хлопчик розтиснув руку, і медальйон зісковзнув на підлогу. Тепер було виразно видно, що кулон випромінює пульсуюче червонувате світло, яке створювало ілюзію руху змії.

«Час», — зрозумів Гордій і, крадькома, вийшов з кімнати. Він не відразу знайшов Гліба. Той лежав непритомний у кущах під деревом. Сторожко озирнувшись, Гордій вивільнив з ослабілих пальців брата кубок, якого так чекала Віщунка. Відійшовши на кілька кроків, він помітив порожню пляшку. Губи Гордія скривила усмішка. Носком туфлі він підсунув пляшку до Гліба й тріумфально промовив:

— Усе, братику. Тепер тобі кінець.

На ранок пропажа кубка викрилась. Допит вартових нічого не дав. Перелякані на смерть охоронці не пам’ятали, що сталося минулої ночі. У пошуках пропажі вежу й каплицю обшукали знизу догори, але кубок як у воду канув. Зате на місці злочину знайшли предивну записку і досить примітний ґудзик з королівським гербом, що збило з пантелику сищиків. Такі ґудзики носили тільки двоє людей — спадкоємці короля.

Чутка про те, що в пограбуванні замішаний один із хлопчиків, облетів усіх зі швидкістю блискавки, але, незважаючи на доказ, у винність принців не вірили. Який сенс королівським дітям красти в себе ж? Лише короля знахідка змусила задуматися всерйоз. Раніше він не дуже вірив у розповідь про двійника й до подарунка чарівника ставився як до капризу дружини. Однак зникнення кубка говорило про те, що історія з підкидьком не вигадка.

Злату пропажа кубка збентежила. Остання надія змусити чоловіка повірити, що їхній син — Гліб, валилася.

— Я відчувала: має статися щось жахливе. Тепер ти бачиш, кубок — це не проста дрібниця, — у розпачі сказала вона королю. — Комусь на руку, щоб він зник і ми не дізналися, хто наш рідний син.

— Не хвилюйся. Ми й без чарів визначимо це, варто тільки дізнатися, кому з хлопців було вигідне зникнення кубка, — заспокоїв її король.

У його словах була істина, і Злата трохи заспокоїлася.

— Ти правий. Його міг викрасти тільки самозванець.

Перш ніж розголошувати таємницю народження близнюків, король вирішив розібратися з хлопчиками в сімейному колі й викликав їх до себе.

У кабінет з’явився тільки Гордій. Він тримався, як завжди, впевнено та з достоїнством, а його сюртук був щільно застебнений на всі ґудзики.

— Я хотів бачити вас обох. Де Гліб? — запитав король.

— Мабуть, ще спить. Останнім часом він повертався до себе тільки над ранок. Напевно, через ту стару, — начебто ненавмисно кинув Гордій.

— Це через яку ще стару? — насторожилася Злата.

— Стара жебрачка. Гліб навіщось бігає до неї по ночах. Я його попереджав, щоб він тримався від неї подалі. По-моєму, вона схожа на відьму. Але він мене ніколи не слухає.

— Чому ти раніше не розповів про це?

— Гліб пригрозив, якщо я хоч пискну, то сильно про це пошкодую. Ви ж знаєте мого братця, від нього завжди можна чекати чого завгодно, — поскаржився Гордій.