Владимир Аренев - Дитя песиголовців

— Зачекай-но… Хочеш сказати, вона вкрала у вас… але що?

Батько знизав плечима — дуже теплий, живий жест. Марту раптом накрило хвилею бездонної туги: як же ж я за ним скучила, господи!..

— Це я і намагаюся тобі пояснити, — сказав він спокійно. — Якщо ти був за рікою чи у Середгір’ї, ти змінюєшся. Ти можеш це прийняти і жити далі — таким, яким приїхав. Можеш спробувати змінитися ще раз, щоб наново пристосуватися до звичайного життя. А можеш зробити вигляд, що нічого не сталося. Але це брехня, Марто. І брехати собі весь час не вийде, хоч як намагайся.

Марта хотіла спитати про третю угоду, просто щоб не мовчати, та цієї миті двері під’їзду рипнули і просто на них обох рушив якийсь хлопець із невеличким заплічником.

— Світла немає? — спитала Марта.

Він завмер, потім хитнув головою:

— Ні, й неясно, коли ввімкнуть. Ліфт теж не працює.

За голосом Марта впізнала його, посвітила мобілкою:

— Ти? Що ти тут робиш?

Яромир, новий залицяльник Ніки, недбало стенув плечима:

— Забігав до приятеля. Якісь проблеми? До речі, дякую, що тоді заступилася.

Він поглянув на батька, кивнув йому, вітаючись, але батько навіть уваги не звернув. Стояв, трохи задерши підборіддя, й наче прислухався до чогось.

— Упевнена, що все гаразд? Ну… тоді бувай.

Яромир недбало здійняв ліву долоню, потім пішов кудись до гаражів. Праву руку так з кишені й не вийняв.

— Та’?

Батько подивився на неї і сказав:

— Так. Підемо. Не певен, що твій Штоц захоче з нами сьогодні розмовляти, але якщо вже ми тут…

Марта була в гостях у Штоца кілька разів — не сама, звісно, а з хлопцями та дівчатами з класу. Він пригощав чаєм із печивом, дозволяв брати додому книжки з власної бібліотеки. Щоправда, далі кухні не пускав, казав, у нього в кімнатах творчий розгардіяш, — та ніхто з цього приводу особливо не напружувався. Хоче людина зберегти особистий простір, чому б не поставитися з розумінням. Особливо якщо сам живеш із предками, які намагаються встромити свого носа в усе, чим займаєшся.

А кухня в Штоца була затишна й водночас простора: п’ятеро-шестеро легко вміщалися. До себе в гості Штоц запрошував не сказати щоб найталановитіших — той-таки Артурчик Цукор-Сіль на талановитого в жодному разі не тягнув, — швидше тих, в кому розгледів щось таке.

Марта вірила в це ще місяць тому. Тепер — і не знала толком, у що вірити.

Штоц жив на першому поверсі — якраз на його вікна дивився батько, коли стояли перед під’їздом. На сходах пахло котами і сигаретним димом, із поштових скриньок стирчали хвости м’ятих флаєрів. Марта зітхнула, про всяк випадок кілька разів натиснула на кнопку дзвінка — ясна річ, той не працював. Тоді вона потягнулася, щоби постукати, але двері після першого ж удару з легким шурхотінням пішли всередину, в темряву.

— Пане Штоц! — гукнула Марта.

Батько торкнувся її плеча, акуратно відсунув Марту в бік, зайшов.

Що їй лишалося? — тільки йти за ним. Вона присвітила ліхтариком на мобілці, але батькові світло не було потрібне, він уже ступив кудись праворуч, штовхнувши ще одні двері, Марта хотіла сказати, що їм не туди, там кухня, але він повернувся; сам, подумала Марта, здогадався.

А потім побачила в правій руці у нього довгий обробний ніж і вперше за вечір по-справжньому перелякалася.

— Та’?

— Зачини двері, — спокійно сказав батько. — Замок не виломано, має працювати. І зачекай поки в коридорі.

Він зазирнув до ванної кімнати і в туалет, спитав:

— Ти попередила, що ми будемо?

— Ні, але…

— Замок.

Вона замкнула. В останню мить згадала, як це робили у фільмах, й обернула долоню носовою хустинкою. Маячня, подумала, якась маячня!

Звісно, в коридорі вона не стала чекати. Зазирнула на кухню. Там стояли дві чашки, одна наполовину повна, й пісочне печиво на тарілці.

Марта торкнулася тильним боком долоні чайника — і відсмикнула руку, той був іще гарячий.

Їй одразу ж закортіло замкнутися на кухні, навіть забарикадуватися — і не відчиняти нікому, поки не…

А власне, сказав її внутрішній голос, підозріло схожий на Елізин, власне — поки що? Поки не приїдуть єгері? Поки батько, якого ти сюда привела, не скаже, що все гаразд?

А якщо не скаже?

Раптом усе це — одна велика пастка, і точно таким самісіньким чином Штоц кілька тижнів тому прибрав Дрона з його батьками? Покликав до себе, потім влаштував «випадкову» аварію в домі, вони зайшли, він їх…

Двері на кухню рипнули, Марта змахнула ліхтариком, лівою намацуючи ніж чи щось у тому ж дусі.