Владимир Аренев - Дитя песиголовців

Чепурун подавився шматком булки і довго кашляв. Марта причин для паніки не бачила, тим більше що якраз смакувала черговим варенням — здається, кизиловим. Анітрохи не гіршим за морелеве, між іншим.

А потім, коли Чепурун прокашлявся, вона уточнила:

— Скажіть, пані Лізо, що небезпечніше — зміна плівки чи фільм, який показували стільки разів, що він уже всім остогиднув і втратив сенс? Особливо якщо в решті кінотеатрів уже давно крутять цифру?

І додала, перш ніж старенька встигла відповісти:

— Зрештою, ритуал — це ж завжди оновлення, так? Поновлення навіть. А коли нема кому і нема що поновлювати… Зала так чи інакше зануриться в темряву, а стадо диких овець обійде зігнилий паркан чи перестрибне — і ніхто вже не змінить плівку, ніхто не встигне побудувати новий паркан.

— Кіз, — навіщось виправив Чепурун. — Стадо диких кіз.

Його бабуся підвелася з-за столу — Марта й не помітила, коли це сталося.

— Дуже, дуже давно, — сказала пані Ліза, — одна людина говорила мені точнісінько те саме. Він був непоганий з себе, освічений, сміливий. Він точно знав, чого хоче. А коли добився цього — відтоді, здається, тільки те і робив, що намагався виправити скоєне. Тому, любі мої, запам’ятайте: коли вам раптом примариться, що світові щось загрожує і ви точно знаєте, як врятувати його, — візьміться за щось по-справжньому корисне. Посадіть квіти під вікнами, прибийте шпаківню, помийте підлогу. Навідайтеся до мене, зрештою — я завжди буду рада вас бачити.

Чепурун теж підвівся.

— Ба’, ти вибач, що ми тебе заговорили, ти ж, певно, стомилася. Та й нам із Мартою треба повертатися, поки ще ходять маршрутки… Ти тільки клич, як раптом що — ну, треба буде допомогти із кропивою, наприклад…

Пані Ліза покивала. Вона і справді мала не надто обнадійливий вигляд. І ці її пухирі на руках, зараз вони здавалися більшими і напевно дико свербіли.

Тому Марта відчула себе ще тією сволотою, коли стала перед панею Лізою і заявила:

— Нікому не потрібна чиста підлога, якщо просто на ваш дім сунуть швидкострільні фафніри. Все це самообман. Вибачте, пані Лізо, що я так кажу, але… Одного разу ви припустилися помилки — і через це гадаєте, що обрали хибний шлях. Що, типу, не треба нічого змінювати, а інакше буде ще гірше. Тому ви сидите у Чурянах, намагаєтесь якось спокутувати свою провину. Розумуєте про молодість та мудрість. Знаєте, якщо мудрість — це нічого не робити і всього боятися, мала я на увазі таку мудрість! І ще, — додала вона, струшуючи з плеча руку Чепуруна, — ще одне: я вважаю, молода фрейліна по-справжньому кохала — і тому намагалася повернути прихильність того офіцера. Не її провина, що він обманув її. Єдина її помилка — шлях, який вона обрала.

Марту несло, вона й сама не до кінця усвідомлювала, про що говорить. Це приходило звідкись іззовні, вливалося в неї, наче молоко у глечик. Гіркота. Відчай. Непроглядна надія. Спокуса скористатися тими знаннями, які вона отримала, коли навчалась у закритій Академії. І тими, що стали її частиною до Академії — після того, як звичайна донька поліцмейстера була обрана Королевою Лісів та Полів.

Суперечливі бажання зітнулися в ній. Забути запах шкіряних сидінь у чорному лімузині. Ще раз почути шурхіт, з яким розстібувався його френч. Стерти поблажливу посмішечку з його вуст. Відчути тепло його долонь.

Забути ті шість місяців. Повернути й подовжити їх.

Вирвати своє серце. Вирвати його серце.

І розтоптати. Щоб — волав від жаху, від розкаяння, від болю, від проклятущого моторошного болю, який не притлумити ні морфіном, ні «зоряним пилом» — нічим, нічим!..

Вона знала, що є тип заклять, які заборонені до вивчення. Закляття, що використовують силу драконових кісток. Використовують ненависть, котрою просякнуті кістки.

Але іноді в людини просто не лишається іншого виходу. Просто не лишається!

Вона знала, що порошком із кісток, яким торгують у нижніх рядах Линварного ринку, можна тільки труїти блощиць та вошей, навіть годящий мутабор із нього не зробити. Вона знала, що їй потрібна по-справжньому велика кістка. І відносно свіжа.

І вона знала, де шукати. Лишалося добути інструмент, за допомогою якого це можна буде зробити.

Кістки дракона — на кшталт акул. Аби акула випливла з глибин, достатньо краплі крові. Щоб на поверхню виринула велика кістка, буде потрібно дещо більше.

Вбити живу людину вона б не змогла. Тому обрала обхідний шлях. Той, для якого достатньо було стратити якогось вуличного кабиздоха.