Джо Аберкромби - Раніше, ніж їх повісять

Здесь есть возможность читать онлайн «Джо Аберкромби - Раніше, ніж їх повісять» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2019, ISBN: 2019, Издательство: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», Жанр: Фэнтези, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Раніше, ніж їх повісять: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Раніше, ніж їх повісять»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У Міддерланді настали темні часи. Триває війна між Союзом і королем-самозванцем Бетодом. Інквізитор Ґлокта отримує наказ за будь-яку ціну зберегти місто Дагоску та відтермінувати падіння анклаву. Але це майже неможливо.
Перший з-поміж магів Баяз разом з воїном Логеном Дев’ятипалим вирушає на край світу. Ця подорож — самогубство. Адже Баяз хоче знайти сховану там магічну зброю, що здатна зупинити будь-кого.
Світ опиняється на межі. І не вгадати, у який бік хитнеться маятник долі. Тоді, коли здавалося, що вже достеменно відомо, хто ворог, фортуна вдається до злої гри. І з’являються ті, на кого не чекав ніхто, — пожирачі, моторошні творіння похмурого пророка Калула...

Раніше, ніж їх повісять — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Раніше, ніж їх повісять», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Він, звісно, бачив їх удосталь і навіть більше, але завжди почувався біля них незатишно. Перетворити людину на труп легко. Він знав тисячу способів це зробити. Але якщо це зробити, то вороття вже немає. Ось є людина — з купою надій, думок і мрій. Людина з друзями, родиною, рідними місцями. А тоді раз — і вона возз’єдналася з землею. Шукач аж почав згадувати всі сутички, у яких побував, усі битви та бої, у яких брав участь. Подумав: йому ж повезло, що він ще дихає. Страшно повезло. Вирішив, що везтиме йому, може, й недовго.

Тепер він уже мало не біг. Необачно. Вештався в тумані, як зелений хлопчисько. Не вичікує, не нюхає повітря, не прислуховується. Такий Іменитий, як він, розвідник, котрий обійшов усю Північ, мав би бути мудріший, але неможливо весь час бути насторожі. Він геть цього не очікував.

Щось ударило його в бік — добряче, він аж беркицьнувся долілиць. Він сяк-так підвівся, але його збили копняком. Шукач став пручатись, але той невідомий падлюка був страшенно сильний. Він незчувся, як опинився горілиць у багнюці, а звинуватити в цьому міг тільки самого себе. Себе, та ще трупів, та ще туман. Якась рука обхопила його шию й почала стискати йому трахею.

— Грх, — прохрипів він, мляво смикаючи руку й думаючи, що настала його остання мить. Думаючи, що всі його надії обернулися на землю. Нарешті по нього прийшов Великий Зрівнювач...

А тоді пальці перестали тиснути.

— Шукачу, — промовив хтось йому на вухо, — це ти?

— Грх.

Рука відпустила його горло, і він судомно вдихнув. Відчув, як його підіймають за плащ.

— От лайно, Шукачу! Я тебе мало не порішив!

Тепер він добре впізнавав цей голос. Чорний Доу, падлюка такий. Почасти Шукач сердився, що його мало не задушили до смерті, а почасти — радів як дурний, що лишився живим. Він чув, як Доу з нього сміється. Сміється жорстким сміхом, схожим на вороняче крякання.

— Усе гаразд?

— Мене зустрічали й тепліше, — прохрипів Шукач, досі силкуючись впустити в себе повітря.

— Вважай, що тобі повезло: я міг би зустріти тебе й холодніше. Набагато холодніше. Прийняв тебе за розвідника Бетода. Думав, ти отам далі, в долині.

— Як бачиш, — прошепотів він, — ні. А де інші?

— На пагорбі, над цим їбучим туманом. Роззираються.

Шукач кивнув у той бік, звідки прийшов.

— Там трупаки. Достобіса.

— Достобіса, так? — перепитав Доу, наче не вважав, що Шукач знає, який вигляд має купа трупів. — Ха!

— Так, принаймні чимало. Гадаю, мертві союзники. Тут, здається, був бій.

Чорний Доу знову розсміявся.

— Бій? Думаєш?

Що він мав на увазі, Шукач точно не зрозумів.

— Блядь, — сказав він.

Вони стояли на пагорбі, усі п’ятеро. Туман уже розсіявся, та Шукач про це мало не шкодував. Тепер він добре бачив, про що казав Доу. По всій долині було повно мерців. Вони лежали високо на схилах, були затиснуті між брилами, порозтягувались серед дроку. Вони були розсіяні по траві на дні долини, наче цвяхи, що висипалися з мішка, виднілися спотворені та зламані на брунатній ґрунтовій дорозі. Багацько їх було біля річки: вони лежали на берегах купами. Із останніх клаптів туману стирчали руки, ноги й поламане спорядження. Вони були повсюди. Обтикані стрілами, заколоті мечами, порубані сокирами. Крякали ворони, перескакуючи від однієї трапези до іншої. Для ворон день вийшов добрим. Шукач уже давно не бачив справжнього поля бою, і воно навіяло йому певні неприємні спогади. Страх які неприємні.

— Блядь, — промовив він знову. Більш нічого на думку не спадало.

— Союзники, мабуть, ішли цією дорогою. — Тридуба сильно супився. — Мабуть, поспішали. Намагалися заскочити Бетода зненацька.

— Розвідку вони, очевидно, вели не надто обережно, — прогуркотів Тул Дуру. — Схоже, то Бетод їх заскочив.

— Може, тут був туман, — припустив Шукач, — як сьогодні.

Тридуба знизав плечима.

— Може, й так. Така вже зараз пора. Хай там як, вони йшли по дорозі колоною, стомлені після довгого переходу. Бетод напав на них звідси та звідтіля, із хребта. Почав зі стріл, щоб їх розпорошити, тоді зійшли згори готові до всього карли, здіймаючи ґвалт. Союзники, мабуть, зламалися швидко.

— Дуже швидко, — сказав Доу.

— А далі була різанина. Вони розсіялися по дорозі. Були притиснуті до води. Тікати тут особливо нікуди. Хтось намагався зняти обладунок, хтось намагався переплисти річку в обладунку. Вони збивалися докупи й лізли один на одного, а довкола повсюди падали стріли. Дехто, може, добрався аж до отих лісів унизу, але, знаючи Бетода, можна сказати, що він сховав там кількох вершників, готових облизати тарілку.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Раніше, ніж їх повісять»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Раніше, ніж їх повісять» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Джо Аберкромби - Кровь и железо
Джо Аберкромби
Джо Аберкромби - Острые края (сборник)
Джо Аберкромби
Джо Аберкромби - Прежде, чем их повесят
Джо Аберкромби
libcat.ru: книга без обложки
Джо Аберкромби
Джо Аберкромби - На лезі клинка
Джо Аберкромби
Джо Аберкромби - Мудрость толпы
Джо Аберкромби
Джо Аберкромбі - Раніше ніж їх повісять
Джо Аберкромбі
Отзывы о книге «Раніше, ніж їх повісять»

Обсуждение, отзывы о книге «Раніше, ніж їх повісять» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x