Робин Хобб - Учень убивці

Одного разу ми з Керрі та Моллі побудували пліт з плавнику, прибитого припливом, і плавали під доками. Ми прив’язали його там, а під час припливу він відірвав уламок причалу і пошкодив дві шлюпки. Кілька днів ми жахалися від думки, що нас викриють. Одного разу шинкар нам’яв Керрі вуха і звинуватив нас у крадіжці. Щоби помститися, ми під столом підвісили оселедця. Він там засмердівся, приваблюючи мух кілька днів, поки шинкар не знайшов його.

Під час своїх гульок я навчився багато чого: купувати, лагодити сітки, будувати човни та бити байдики. Я навчився розбиратися в людях і метикувати, хто заплатить обіцяне пенні, а хто просто посміється, коли ти прийдеш за платнею. Я знав, у якого пекаря найкраще щось випрошувати, а де легше щось поцупити. Нюхач постійно був зі мною. Він так прив’язався до мене, що я вже не уявляв життя без нього. Я використовував його нюх, очі та щелепи так просто, як і свої власні, і навіть не дивувався цьому.

Так минула найкраща частина літа. Але одного разу, коли сонце сяяло у блакитнішому за море небі, моє щастя скінчилося. Ми з Моллі та Керрі поцупили добрячу низку ліверних сосисок з коптильні і втікали вулицею від їхнього законного власника. Як завше, Нюхач був з нами. Інші діти вже давно сприймали нас як єдине ціле, й ніхто вже не дивувався, що ми мислили однаково. Нас називали «Нюхач та Новачок» і вважали, що ми показуємо хитрий трюк, коли я кидав Нюхачу його частину здобичі, а він завжди спритно її ловив. Але насправді нас було четверо і ми бігли людною вулицею, відкушуючи сосиски на ходу і спритно передаючи їх одне одному. Ковбасник волав, марно намагаючись наздогнати нас.

Раптом з м’ясарні вийшов Барріч.

Я пробіг перед ним, і ми одразу впізнали його, перелякавшись одночасно з ним. Його похмуре обличчя не залишило жодних сумнівів: він здогадався про мій вчинок. «Треба втікати», — промайнула думка, і я ухилився від його простягнутих рук, але одразу ж зі здивуванням помітив, що якимось чином врізався в нього.

Я не особливо люблю згадувати, що було потім. Мене добряче відлупцювали; бив не лише Барріч, а й розлючений власник сосисок. Всі мої співучасники, окрім Нюхача, зникли у вуличних закапелках. Нюхач на животі підповз до Барріча і теж дістав своє. Я у відчаї спостерігав, як Барріч витягнув кілька монет з гаманця, щоб заплатити за сосиски. Він тримав мене за шкірку, тому я замалим не метляв ногами в повітрі. Коли ковбасник пішов, а невеличкий натовп, який зібрався подивитися на мою поразку, розсіявся, Барріч нарешті відпустив мене. Я був здивований його презирливим поглядом. Він дав мені ще одного потиличника й наказав:

— Додому. Хутко!

Ми з Нюхачем побігли в замок, ще швидше, аніж зазвичай, зайняли своє ложе біля каміна й чекали, тремтячи від жаху. Ми чекали, чекали з обіду аж до сутінок. Ми обидва зголодніли, але воліли не йти звідси. На обличчі Барріча я прочитав ще більшу погрозу, аніж у гніві батька Моллі.

Барріч прийшов пізно вночі. Ми почули його кроки на драбині. Мені не потрібен був навіть гостріший нюх пса, аби зрозуміти, що Барріч п’яний. Ми зіщулилися, коли той зайшов до тьмяної кімнати. Барріч важко дихав і витратив більше часу, аніж звичайно, щоб запалити декілька свічок, окрім тої, що запалив я. Після цього він гепнувся на ослін і подивився на нас. Нюхач почав скавчати й перекинувся на спину, як це завше роблять цуценята. Я дуже хотів зробити так само, але тільки злякано подивився на Барріча. Через мить він промовив:

— Фітце, що ж із вас вийде з псом? Бігати з жебраками та злодюгами й запихатися, як тварини… Це при тому, що у твоїх жилах тече кров королів!

Я мовчав.

— Ми обидва винні. Йди сюди, хлопче, ну ж бо.

Я відважився зробити кілька кроків до Барріча, але наближатися боявся. Той спохмурнів, помітивши мій страх.

— Тебе поранили?

Я похитав головою.

— Тоді йди сюди.

Я завагався. Нюхач теж невпевнено скавулів.

Барріч здивовано подивився на нього. Я міг прочитати його думки крізь п’яний погляд. Барріч перевів очі від мене до щенюка, і на його обличчі проступила огида. Він повільно піднявся й відійшов від столу та собачати, яке повзало за його скаліченою ногою. В кімнаті стояла невелика полиця, на якій лежали запилюжені інструменти й інші речі. Барріч повільно простягнув руку і взяв якийсь предмет, зроблений з дерева та шкіри. Предмет аж задуб від довгого лежання. Барріч махнув ним, і той з виляском вдарив по нозі.

— Знаєш, що це, хлопче? — м’яко запитав він.