Назар Мулик - Кров Дракона. Хто із нас жертва?

І зараз, стоячи тут, на плато Орлиного хребта, збагнув, що прогадав і допустив страшну, якщо не фатальну помилку. Помилку, яка може вартувати життя його доньки.

Ця думка в’їлася йому в голову голкою, стиснула щелепу. Очі засвітилися диким синім вогнем, в якій горіла ненависть до самого себе та цього бісово світу.

— Ваш лідер має відповіді на мої запитання? — спитав моторошно.

— Так. Гадаю, невдовзі ти із ним зустрінешся. Він надасть тобі всю необхідну інформацію.

— Але як? — не розумів чаклун. — Як я із ним зустрінуся?

— За це не турбуйся. Коли прийде час, я знайду тебе.

– І це все? Все що ти скажеш?

Іклахай поглянув йому за спину, на відьом.

— Кинь одну із голів цих відьом у цей казан і тоді отримаєш те, на що заслуговуєш. Я прибув, аби підштовхнути тебе до цього. Проте пам'ятай, що за все потрібно платити кров'ю, Фалміне. Особливо за правду, яку у тебе відібрали.

— Про що це ти?

— Не в моїй владі говорити про це. Клянуся тобі, Фалміне, якби я міг…

– І що ти пропонуєш?

— Нічого, Фалміне, абсолютно нічого. Я сказав усе, що потрібно. Тепер головне, аби ти вчинив правильно. У тебе немає права на помилку.

Іклахай махнув рукою, вдарив посохом об землю. Відбувся вибух, навколо піднялася страшна завірюха. Однак на мить, всього на мить. Коли дим розвіявся, Іклахая вже не було. Могло скластися враження, що це все був страшний сон, що цього чоловіка і слів, які він сказав, ніколи не було. Але тепер Фалмін знав, що навіть сни можуть бути дійсністю.

Чаклун все ще будучи не в собі, подивився на зоряне небо, потім на схід, звідки тягнулася буря. Він обернувся, при цьому відчуваючи слабкість. Похитуючись, пішов у напрямку відьом, які зашипіли й закричали.

— Ні, володарю, стій! Ми твої піддані! Вірні служниці твого володаря!

Фалмін не зупиняючись відповів повним ненависті голосом:

— У мене немає повелителів. Я сам володар свого майбутнього.

Він дійшов до печери, увійшовши в темряву, де звикнувші до вічного мороку очі одразу помітили відьом. Ті шмигнули на всі боки, як миші, але від Благандійського Чаклуна втекти вже не могли. Меч опустився на шию першої відьми, яка попалася під руку. Голова покотилася по землі, залишаючи кривавий слід від крові. Цього б вистачило, але він не хотів залишати цих чудовиськ у живих. Вони достатньо наробили лиха в цьому світі.

Ніякого милосердя.

Над Відьминою горою залунали страшні звуки різанини й передсмертні крики. Фалмін повинен був нарешті дізнатися правду.

Біль. Величезний біль пройняв його тіло й стальною хваткою тримав горло стиснутим. Не міг нічого сказати, лише спостерігав.

Навколо розгорнулася битва. Величні війська кидалися один на одного, вгору здіймалося сотні стріл. Всюди кров, смерть. Воїни кричать, помирають на очах у полководців, які спокійно спостерігають на пагорбах за битвою десятків хоругв, корпусів і загонів.

Порятунку немає. Прийшов час Смерті й Розбрату.

Голос був шиплячим та віддаленим, у ньому чулося переконання у своїх словах, які відбилися в голові Фалміна.

Рідні тобі люди загинули, знову настане час Незнання. Ти поринеш у пітьму, до царства Смерті. Ти сам серед вогню, який розростається навколо. Ти сам у той час, коли вирішується доля всього живого.

«Ні! Ніколи! Не здамся і не піддамся!»

Ти вже наш. Ти маєш силу, яка належить нам, Фалміне, Віснику Смерті.

Він стояв посеред поля битви, навколо лежали сотні, а то й тисячі трупів, над якими нагло літали ворони. Не в змозі витримати цієї картини, Фалмін побіг. Не знаючи куди, адже не знав, де взагалі перебуває. Темрява накрила його, чаклун відчув, як позаду мчить вершник. Почувся крик, схожий на рев дракона і шипіння змії. Всередині все похололо, він не хотів повертати голову, але через силу зробив це і жахнувся.

Позаду, через встелене туманом поле битви мчав одинокий вершник у темних як ніч латах. Плащ його був у багатьох місцях розірваний, а очі темного коня світилися чорною злобою. Шолом не мав розрізів для очей, як і в Іклахая.

Вершник, тримаючи в руці довгий пернач, гнав коня по полю і по тілах загиблих. Він прямував до Фалміна, який вихопив меча, став в захистну стійку, виставивши вістря вперед.

Лють та Презирство. Їх неможливо перемогти. Багато обраних намагалося протидіяти Полеглим Янголам, але ніхто не мав достатньо сил. І ти нині слабкий, також загинеш, а тому прийми це, стань одним із нас!

Темний воїн на мить зупинився, побачивши рішучість в очах Благандійського Чаклуна, а потім вдарив коня по боках п’ятами й помчав, люто закричавши. То був крик, подібний вітрові, який зносить стріхи хатів і нищить посіви. Було відчуття, наче все нутро Фалміна перевернулося. Загуділи дерева, стало чутно сотні голосів, які злилися в одну єдину пісню. Пісню про Смерть. То співали мертві.