Ніл Ґейман - Кораліна

Кораліна вирішила: спати отут їй не хотілося б, але поєднання відтінків тут страх яке цікаве — куди цікавіше, ніж у її домашній спаленьці.

А ще тут було повно дивоглядних речей, яких Кораліна ще в житті не бачила: крилаті янголята пурхали довкола спальні, мов налякані горобці; картинки в книжках корчилися-вигиналися, повзали ще й мерехтіли, а маленькі динозаврячі черепи виклацували зубами, коли дівчинка проходила мимо. Така собі шкатула, повна дивовижних цяцьок!

«Оце більш-менш підходить!» — подумала Кораліна. Вона визирнула у вікно. Надворі був той самий краєвид, що відкривався і з вікна її власної спальні: дерева, поля, а ще далі, по небокраю, тяглися пурпурові гори.

Щось чорне, тупу-тупу, перебігло по підлозі й шуснуло під ліжко. Кораліна стала навколішки й зазирнула під ліжко. П’ять десятків крихітних червоних оченят витріщилися на неї.

— Привіт! — обізвалася до звірят Кораліна. — Ви щури-пацюки?

То вони й повиходили з-під ліжка, заморгали оченятами від світла. Мали вони коротке, чорне, мов сажа, хутро, крихітні червоні очка, рожеві лапки, подібні до крихітних рученят, і рожеві безволосі хвости, що звивалися, мов довгі, гладенькі черв’яки.

— А розмовляти ви вмієте? — поцікавилася дівчинка.

Найбільший і найчорніший з пацюків похитав головою. «Якась неприємна в нього посмішка!» — подумалося Кораліні.

— Ну, а що ви вмієте робити? — запитала Кораліна.

Пацюки стали колом.

Тоді вони заходилися вилазити одне на одного, обережно, але швидко, аж поки утворили піраміду, на вершечок якої видерся зрештою найбільший пацюк.

І тут пацюки заспівали — тонюсінькими, писклявими голосочками:

Неприємно звучала та пісенька. Кораліна була певна, що десь її вже чула — чи щось подібне? Але не могла пригадати достеменно, де ж вона таке вже чула...

Тоді піраміда розпалася, і пацюки пороснули, прудкі та чорні, до дверей.

«Інший схибнутий стариган» із горища став на порозі, тримаючи в руках високого чорного капелюха. Пацюки подерлися нагору по ньому, зариваючись йому в кишені, за пазуху, в його ногавиці, йому за комір.

А найбільший пацючище видряпався старому на плечі, розгойдався на його довгому сивому вусові та, повз великі чорно-ґудзикові очиська, опля-гоп! — і висадився дідуганові на тім’я.

Пара секунд — і про присутність десь тут щурів-пацюків уже нагадували самі тільки невгамовні клубочки, що перекочувалися туди-сюди попід дідовим одягом, а найбільший пацючисько лупав блискучими червоними очицями з висоти дідового чолопка на Кораліну.

Дідуган надягнув свого капелюха, мовби поховавши під ним і останнього паця.

— Привіт, Кораліно! — аж оце вже привітався «інший дідуган» з горища. — Я почув, що ти тут. Пора вже моїм щурам пообідати. А ти, якщо бажаєш, можеш піднятися нагору зі мною — побачиш, як вони харчуються.

Щось голоднюще проблиснуло в дідуганових очах-ґудзях, від чого Кораліні стало моторошно.

— Ні, дякую, — відмовилася дівчинка від тих запросин. — Піду подосліджую, що там надворі.

Стариган дуже повільно кивнув головою. Кораліна чула, як пацюки перешіптуються: цю-цю-цю!, хоча й не могла добрати, про що там їхня мова.

Але вона не була й певна, що хотіла б знати, про що вони там пліткують.

Коли Кораліна проходила коридором, її «інші батьки» підпирали кухонні одвірки, усміхаючись однаковими усмішками та звільна помахуючи руками.

— Бажаю тоді добре погуляти надворі! — сказала «інша мати».

— Ми просто чекатимемо на тебе, поки ти повернешся! — запевнив «інший батько».

Дійшовши до вхідних дверей, дівчинка озирнулася на своїх «інших батьків». Ті все так само невідривно дивилися на неї, махаючи їй руками й усміхаючись.

Кораліна вийшла на ґанок і почала спускатися східцями.

І зовні дім мав геть такий самий вигляд. Чи то майже такий самий. Он довкола дверей панн Примули й Форсібілли миготіли, то спалахуючи, то згасаючи, лампочки блакитного й червоного світла; ті вогні виписували різні слова, гасаючи один за одним навколо дверей. Блиснуть і згаснуть, усе довкола та й довкола. ПРИГОЛОМШЛИВИЙ! А далі: ТЕАТРАЛЬНИЙ — і вже останнє: ТРІУМФ!!!

Стояв сонячний холодний день — саме з такого дня вона була зайшла до помешкання своїх «інших батьків».