Ніл Ґейман: Кораліна

А зараз перевідати тата!

Тато друкував, сидячи спиною до дверей.

— Забирайся геть! — бадьоро побажав глава родини, зачувши доччину ходу.

— Мені нудно! — поскаржилася Кораліна.

— Вивчи новий танець! — запропонував він, усе так само не обертаючись.

Кораліна похитала головою.

— Чом би тобі не погратися зі мною? — попрохала донечка.

— Зайнятий! — відказав тато. — Робота! — додав для більшої переконливості, так і не обернувшись глянути на неї. — Чом би тобі не піти й не понабридати паннам Примулі та Форсібіллі?

Кораліна надягла пальтечко, підняла каптур і вийшла з дому. Спустилася східцями. Подзвонила у двері помешкання міс Примули та міс Форсібілли. Ось дико завалували ті шотландські псюки, вибігаючи до передпокою. За мить міс Примула відчинила двері.

— Ой, це ти, Кароліно! — мовила старенька. — Ангусе, Гаміше, Брюсе! Лежати, любі! Просто Кароліна завітала. Заходь, люба! Хочеш чашечку чаю?

Помешкання тхнуло політурою і псиною.

— Так, будь ласка! — прийняла пропозицію Кораліна.

Міс Примула завела її до запилюженої кімнатчини, яку стара акторка називала вітальнею. Стіни тут були заліплені світлинами вродливих жінок і театральними програмами в рямцях. Міс Форсібілла сиділа в одному з крісел і завзято щось плела.

Міс Примула запарила Кораліні чай в костяного відтінку порцеляновій чашці на блюдці, а до чаю дала італійську галету.

Міс Форсібілла глипнула на міс Примулу, підняла своє плетіння й зробила глибокий вдих.

— Чуєш, Квітню? Як я й казала: ти все ж таки мусиш визнати, що в старій псині є вогник і нині! — заявила вона.

— Міріам, люба! Обом нам уже не вернути наших юних днів!

— Мадам Аркаті! — огризнулася міс Форсібілла. — Нянечка в «Ромео». Леді Брекнел. Частинки образів. Неможливо вилучити актора зі сцени.

— Ну, Міріам, згода вже! — примирливо мовила міс Примула.

Кораліна чудувалася, чи не забули господині, що мають гостю. В їхній балачці небагато було сенсу. Дівчинка дійшла висновку: дві дами провадять оту суперечку, от мов обговорюють якесь старе, але зручне крісло, і в такій суперечці ні та, ні ця ніколи не перемагає, ані не програє, але тривати пересварка може нескінченно, аби тільки було на те бажання обох сторін.

Кораліна досьорбала свій чай.

— Хочеш, я почитаю тобі листя? — запропонувала Кораліні міс Примула.

— Перепрошую? — не зрозуміла дівчинка.

— Листя чаю, люба. Почитаю по ньому твоє майбутнє.

Кораліна подала свою чашку міс Примулі. Короткозоро та витріщилася на листя чорного чаю на дні чашки. Склала губи трубочкою...

— Знаєш, Кораліно... — обізвалася вона за хвильку. — Ти в жахливій небезпеці!

Міс Форсібілла пирхнула й відклала своє плетіння набік.

— Не треба дурощів, Квітню! Перестань страхати дівчинку. Очі тебе підводять. А передай-но мені ту чашку, дитино!

Кораліна понесла чашку до міс Форсібілли. Та уважно порозглядала чорне листя, похитала головою, тоді ще раз придивилася.

— Ой, люба! — нарешті заговорила вона. — Твоя правда була, Квітню. Дівчинка в небезпеці.

— Бачиш, Міріам! — переможно вигукнула міс Примула. — Мої очі добре бачать, як і колись...

— Але від чого мені небезпека? — запитала Кораліна.

Обидві старі панни непорозуміло витріщилися на неї.

— Цього чайне листя не сказало, — пояснила нарешті міс Примула. — Це листя не годиться для уточнень. Ні-ні. Воно застерігає про якісь загальні речі — нічого конкретного.

— Що ж мені тепер робити? — трохи стурбовано запитала Кораліна.

— Не вдягай зеленого у своїй гардеробній, — запропонувала міс Примула.

— Або не згадуй шотландських п’єс! — докинула і свої п’ять копійок міс Форсібілла.

Кораліна зчудувалася, чому так мало дорослих з її кола знайомих здатні на щось доладне. Чи, може, ось ці двоє не тямлять, що розмовляють із маленькою дівчинкою?

— І будь дуже, дуже обачна! — щиро застерегла міс Примула.

Вона підвелася зі свого крісла й пройшла до коминка. На коминковій полиці стояв невеличкий слоїк. Міс Примула зняла з нього накривку й почала діставати звідти дрібничку за дрібничкою: крихітну порцелянову качечку, наперсток, дивну мідну монетку, дві скріпки й, зрештою, камінчик із дірочкою посередині.

І подала Кораліні того продірявленого камінчика.

— Для чого це? — спитала Кораліна. Дірочка була наскрізна, а просвердлено її якраз посередині камінчика. Дівчинка піднесла камінчика навпроти вікна й подивилася в ту дірочку.

— Воно може стати в знадобі, — пояснила міс Примула. — Часом такі штучки бувають помічні проти напастей.