Диана Джонс - Зачароване життя

— Ти зможеш правити лише однією країною, і то якщо вийдеш заміж за короля. А правитель Велсу торік одружився.

— Існують інші способи володарювати, тупий йолопе! — відповіла Ґвендолен. — Містер Нострам має кілька варіантів для досягнення моєї мети. Зрозумій, на цьому шляху безліч перешкод та труднощів. Я повинна подолати навіть занепад та зустріти могутнього Чорного Чужинця. Мої пальці заціпеніли, коли Провидець говорив, що я зможу володарювати, і я зрозуміла, що це правда!

Та-а-к, самовпевненості Ґвендолен, здавалося, не було меж! А наступного дня Ясновидиця міс Ларкінс покликала Кета до свого дому й запропонувала провістити його долю.

Те, що вона сказала, неабияк стривожило Кета. Міс Ларкінс, як Ви уже здогадались, була дочкою містера Ларкінса, власника крамниці мотлоху. Вона була молода, вродлива, з яскраво-рудим волоссям, яке збирала в акуратний хвостик на маківці, залишаючи поодинокі руді пасма, що тяглися до її сережок, немов сідала для папуг. Це була надзвичайно талановита провидиця й, поки не стала відомою історія про кота, улюблениця всього їхнього кварталу. Навіть його мати надсилала їй подарунки.

Кет знав, що міс Ларкінс пропонує провістити його майбутнє із заздрощів до Ґвендолен.

— Ні, ні, дуже тобі дякую, — сказав він, відступаючи від маленького столу міс Ларкінс, на якому було безліч предметів для пророкувань. — Зі мною все гаразд. Я не хочу знати своє майбутнє.

Але міс Ларкінс підійшла й ухопила його за плечі. Кет пручався. У ніс вдарив запах парфумів, які аж кричали: «ФІАЛКИ!», її сережки важко теліпалися у вухах, а корсет сукні тріщав щоразу, коли вона робила наступний крок до нього.

— Дурненький! — сказала міс Ларкінс своїм густим мелодійним голосом. — Я не зроблю тобі боляче. Я тільки хочу знати.

— Але я не хочу, — сказав Кет, не перестаючи пручатися.

— Стій спокійно, — сказала міс Ларкінс і спробувала зазирнути Кетові глибоко у вічі.

Кет швидко заплющив очі. Він опирався з усіх сил і, напевно, міг би уникнути цього, якби міс Ларкінс раптом не опанувало щось на кшталт трансу. Він відчув, що всі його рухи сковує якась невідома і дивна сила. Розплющивши очі, Кет побачив, що міс Ларкінс дивиться на нього тупим, невидющим поглядом. Вона тремтіла, а корсет її сукні тріщав, наче старі двері під потужним натиском вітру.

— О, будь ласка, відпусти мене! — попросив Кет.

Але схоже, міс Ларкінс його не чула. Тоді він ухопився за пальці, що стискали його плечі й спробував їх розчепити. Але намарно. Скорившись, він лише безпорадно дивився на невиразне обличчя міс Ларкінс. Вона відкрила рота, й звідти донісся зовсім інший голос. То був чоловічий голос, уривчастий і приємний.

— Ти заспокоїв мене, хлопче, — задоволено сказав він. — У твоєму житті настав час великих змін. Та ти цього не зауважив. Чотири життя ти втратив, і у тебе залишилося всього п’ять! Будь уважнішим, адже тобі загрожує небезпека принаймні з двох сторін. Тобі це відомо?

Голос замовк. Кет був такий наляканий, що не наважувався й ворухнутися. Він міг тільки чекати, поки міс Ларкінс повернеться до свого звичного «я». Вона позіхнула, елегантно затуливши рот долонею, й відпустила його.

— Ось так, — сказала вона уже своїм звичним голосом. — Усе минулося? То що я сказала?

Коли міс Ларкінс зізналася, що не пам’ятає жодного сказаного слова, тіло Кета від жаху вкрилося гусячою шкірою. Тепер він мріяв лише про те, щоб дременути звідси геть. І вибравши зручний момент, прожогом кинувся до дверей. Міс Ларкінс побігла за ним, знову схопила його за руки й трусонула.

— Скажи мені! Скажи мені! Що я тобі сказала? — Вона теліпала ним так енергійно, що її руде волосся розсипалося по плечах. Тепер корсет звучав так, наче хтось згинав і розгинав дошки. Це було жахливо.

— Яким голосом я говорила? — запитала вона.

— Чоловічим голосом… — затинаючись, відповів Кет. — Голос був приємний, і ти не говорила жодної нісенітниці.

Міс Ларкінс здалася приголомшеною.

— Чоловічим голосом? Не так, як базікають Боббі або Доддо? Тобто, я хотіла сказати, не дитячим голосом?

— Ні, — сказав Кет.

— Як дивно! — мовила міс Ларкінс. — Я ніколи не уявляла себе чоловіком. Що він сказав?

Кет повторив те, що сказав йому чоловічий голос устами дівчини. Про себе він відзначив, що ніколи його не забуде, навіть якщо доживе до дев’яноста років. Єдине втішало, міс Ларкінс була не менш ошелешеною, ніж він.

— Я думаю, це було застереження, — у її голосі вчувався сумнів. Здавалося, вона була розчарована. — І більш нічого? Нічого про твою сестру?