Диана Джонс - Зачароване життя

— Джулії та Роджеру не дозволяють їсти мармелад, — відповіла Мері.

— Але мені можна його їсти, — сказала Ґвендолен. — Негайно принесіть мені мармелад!

Мері підійшла до переговорної труби біля ліфта й після шарудіння, переговорів та ще одного дзенькоту, прибув глечик із мармеладом. Мері принесла його й поставила перед Ґвендолен.

— Величезне дякую! — палко промовив Кет.

Він любив мармелад не менш, ніж Ґвендолен, а зараз, напевно, ще більше, бо ненавидів какао.

— Та, будь ласка! — сказала Мері з насмішкою, й обидві служниці вийшли.

Певний час всі їли мовчки. А трохи згодом Роджер сказав Кетові:

— Подай мені мармелад, будь ласка.

— Тобі не можна це їсти, — сказала Ґвендолен. Її настрій не змінився.

— Ніхто не довідається, якщо я з’їм трішки мармеладу з вашого ножа, — приязно мовив Роджер.

Кет передав йому мармелад, а також свій ніж.

— Чому вам не дозволяють його їсти?

Джулія й Роджер обмінялися таємничим поглядом.

— Ми надто товсті, — сказала Джулія і спокійнісінько взяла ніж та мармелад у Роджера, який уже намастив свій окраєць хліба.

Відповідь не здивувала Кета. Особливо коли він побачив, як багато мармеладу вони накладають собі на хліб. Мармелад стримів з обох країв скибки хліба коричневими липкими скелями. Ґвендолен подивилася на малих товстунів з огидою, а потім задоволено оглянула свою акуратну парусинову сукню. Безперечно, відмінність була разючою.

— Ваш батько дуже гарний чоловік, — сказала вона. — Він, напевно, розчарований, що ви обоє такі товстенькі й негарні, як ваша мати.

Двоє дітей подивилися на неї крізь мармеладні скелі…

— О, я не знаю, — сказав Роджер.

— Бути товстенькими дуже зручно, — сказала Джулія. — Мабуть, прикро здаватися китайськими ляльками, от як ви.

Сині очі Ґвендолен зблиснули. Вона зробила непомітний рух під столом. Тієї ж миті хліб із товстим шаром мармеладу вислизнув із рук Джулії і приліпився мармеладовою скелею до її обличчя. Джулія схопила ротом повітря.

— Як ти смієш ображати мене! — сказала Ґвендолен.

Джулія повільно відліпила хліб з лиця й витягла хустинку. Кетові здалося, що вона вирішила витерти обличчя. Але це було не так. Мармелад і далі стікав по її повних щічках, а вона взяла лише невелику його частинку та зав’язала у вузлик. Дивлячись на Ґвендолен значущим поглядом, вона туго затягла вузлик востаннє, і наполовину наповнений, повитий парою глек із какао здійнявся в повітря, на мить зупинився і, тремтячи, почав нахилятися над головою Ґвендолен.

— Зупини його! — видихнула Ґвендолен.

Вона підняла руку, щоб відсунути глечик убік. Та глечик ухилився і продовжив нахилятися. Ґвендолен зробила таємний жест і промовила дивні слова. Глечику було байдуже. Він, тремтячи, перехилявся щораз більше, аж поки какао заблищало на його горлечку. Ґвендолен спробувала сама ухилитися від нього. Та струмінь пересунувся в повітрі і знову навис над нею.

— Змусити його пролитися? — запитала Джулія і зблиснула мармеладовою посмішкою.

— Не смій! — заверещала Ґвендолен. — Я розповім Крестомансі про твою хуліганську витівку! Я… я… ой, ой!

Вона знову випросталася на своєму стільці, і глек пересунувся в повітрі й завис над її головою. Ґвендолен хотіла його вхопити, але він знову ухилився.

— Обережніше. Ти змусиш його пролитися. І що тоді станеться з твоєю шикарною сукнею, — сказав Роджер, поблажливо спостерігаючи за цією сценою.

— Хоч ти замовкни! — заволала на нього Ґвендолен, і, відхиляючись у протилежний бік, опинилася майже на колінах у Кета. Кет знервовано подивився угору: глечик ковзнув у повітрі й тепер завис ще й над ним. Здавалося, із нього ось-ось поллється какао. Але в цю мить двері відчинилися й на порозі з’явився Крестомансі, одягнутий у квітчастий шовковий халат пурпурово-червоного кольору з отороченими золотом рукавами та коміром. У ньому Крестомансі видавався ще вищим та величнішим. Могло здатися, що це імператор або ж суворий єпископ. Усмішка, яка була на його обличчі, враз щезла, коли його погляд зупинився на глечику. Глечик також спробував зникнути. На очах мага він так швидко опустився на стіл, що какао з нього все-таки забруднило шикарну сукню Ґвендолен і невідомо, чи то сталося ненароком, чи ні.

— Я хотів вам побажати доброго ранку, але бачу, що він недобрий. — Крестомансі подивився на глечик, потім на щоки Джулії, вимащені мармеладом. — Якщо ви двоє ще колись захочете мармеладу, то згадайте, що вам їсти його заборонено. Те саме стосується усіх чотирьох.