Андрей Белянин - Джек на Сході

— Я радий, мій хлопчику, що ти поводився так чемно. Звичайно, ворог є ворог, але шляхетність над усе!

— Угу. Я так і думав. Сер Готвард, я пообіцяв узяти Лемоха до нас у полон, можна? Ми тут пограємо трошки…

— Що за питання? Якщо обіцяв — виконуй. Мені здається, твій друг — непоганий хлопець.

— Так! Дуже! — радісно підтвердив Роберт. — А коли ви підете на війну?

— Я думаю, післязавтра… — замислено протягнув ризеншнауцер. — Узагалі-то все залежить від наших супротивників — адже першими нападають вони. А тепер іди спати, завтра може бути важкий день.

— Сподіваюся, я зможу ближче познайомити вас із сером Самюелем.

— Що ж, я вельми радий кожному гідному джентльмену. До речі, сер Нюф дозволив тобі взяти участь у боях, хоча ти ще малий. Будеш моїм зброєносцем!

— Ррр-хо-хо! — Роберт видав грізний бойовий клич. — Хай живе мій любимий сер Готвард!

— Марш спати, неслухняний хлопчиську! — прикрикнув на нього сивий ризенщнауцер, потай надзвичайно зворушений словами учня.

Роберт спав як убитий. Зранку його розбудив стривожений сер Готвард:

— Піднімайся, маля, уже почалося!

— Як? І без мене? — вмить підхопився Роберт.

Орден гудів, наче потривожений вулик. Шляхетні лицарі бурхливо обговорювали події минулої ночі, впівголоса лаючись від такої несподіванки. Виявляється, вночі було підступно викрадено двох братів-спанієлів: сера Порта і сера Ля Порта. До того ж, звинувачувати не було кого — обидва лицаря стояли на чатах. Їхнє безслідне зникнення відкрив сер Гай, котрий прокинувся від незрозумілого шуму. Спанієлі не боягузи і не дурники: як могло статися, що вони дозволили викрасти себе без бою? А якщо бій був, то чому його ніхто не чув? І головне: чому ворог підступно напав уночі, без попередження, без трубного заклику, без шляхетного обміну рукавичками? Питань було багато. Зрештою всі заспокоїлися, і сер Нюф як визнаний стратег узяв слово:

— Я вважаю, добродії, що ми не можемо кинути наших братів у цій халепі. Однак і залишати табір було б нерозумним. Ми відправимо загін лицарів на пошуки сера Порта і сера Ля Порта, а інші візьмуться будувати фортецю. Я готовий вислухати ваші пропозиції, добродії…

Після нетривалих суперечок було вирішено, що пошуковий загін очолить сер Гауф, позаяк тримати цього нетерплячого героя у фортеці було безглуздо. Впертий бульдог не вмів оборонятися, не знав страху, не розумів відступу, військових хитрощів, інтриг і вивертів. Натомість він був сильний, надзвичайно хоробрий і йшов навпростець до мети. Сер Гауф Левина Грива грізно заприсягся не повертатися без викрадених лицарів. З ним відправилися сер Флойд, сер Лукас і сер Клаус. Решта дружно взялися за справу. Кілька книг, скринька, сірникові коробки, флакони з парфумами, олівці — загалом, у хід пішло все. Через півгодини на полиці здіймалася фортеця, над якою майорів паперовий прапор з гербом Ордену: червлений щит, підтримуваний двома собаками; на червоному полі з блакитною стрічкою по діагоналі полум’янів золотий лицарський меч з величезною порцеляновою трояндою на лезі. Девіз Ордену промовляв: «Над життям лише смерть, над смертю — честь!»

Викраденням двох лицарів керував наш старий знайомий, суперагент Сем. Проведена акція мала за мету — залякати, одурманити й ошукати супротивника. Сем керував спеціальним підрозділом з дрібних капостей і великих бяк. Ці хлопці називалися повзуни. Взагалі-то особливих чарів біси не знали, чаклувати не вміли, та завдяки великим можливостям пластиліну повзуни могли приймати будь-яку форму, ставати схожими на будь-який предмет і проникати куди завгодно.

Розпластавшись у килимок, вони підповзли до спанієлів, котрі, нічого не підозрюючи, мирно стояли на чатах, і, підстрибнувши, буквально обліпили бідних лицарів з голови до ніг. Обидва пси намагалися вирватися з грузьких задушливих «мішків», але їх швиденько відтягли якнайдалі. Цим і пояснюється майже повна безшумність операції.

— Семе, — неквапливо проказав Жлоб Полин-Бур’янов, — ти блискуче провів операцію. Дві порцелянові шавки в нас у полоні.

— Прагну бути корисним, ваша величносте, — вклонився Сем.

— Однак до нас дійшли дивні чутки: мовляв, ти тепер наставник молоді?

— Ну, не зовсім… Хоча… взагалі-то я виховую небожа.

— Лемох, якщо не помиляюся? Усі вважають його безнадійним.

— Так, він дуже дурний, ваша величносте.

— Покличте сюди цього малюка! — кинув генералам володар пластилінових бісів.