Андрей Белянин - Джек на Сході

— Уф, відразу полегшало. А ти, власне, хто такий?

— Я — джин і раб моєї пані.

— А я й не знала, що в мене є раби… Звідки ти взявся?

— Великий хан іфритів — Саюмбамбей, Володар Темряви, Господар Ночі, наймогутніший з магів, найсильніший з чарівників, найпідступніший та найзловісніший — звелів мені слугувати тобі, виконуючи будь-які бажання золотокосої північної красуні.

— Потурати примхам жінки? Не надто престижна робота для джина твого рівня, — єхидно примружилася мисливиця. — Чому ж призначили саме тебе?

— Від мудрості моєї пані нічого не приховаєш, — похнюпився джин. — Я провалив завдання. Мені було наказано знайти твоїх друзів і вбити їх. Але… той величезний пес із срібним зубом, він… зганьбив мене!

— Стій, стій, хвилиночку… Нічого не розумію. Який пес, про що мова? Коли мене викрали іфрити, на майдані залишався Сем Вілкінс — бабій та хвалько, Лагун-Навіжений — чарівник і філософ, і ще мій наречений Джек на прізвисько Божевільний Король. Ніякого собаки там не було.

— Він з’явився пізніше, — реготнув джин, шморгаючи носом з кільцем. — Цей ваш Сем примудрився підібрати перстень іфрита, таку маленьку каблучку, яку загубив один з наших. Твій друг почав щось верзти, висловив бажання, яке перстень і виконав. Він перетворив його на пухнасту болонку завбільшки з верблюда!

— Сем?! Оце цікаво! — і Шелті разом з джином щасливо розреготалася. Трохи заспокоївшись, дочка лицаря гепнула об підлогу дві тарелі. — От тепер мені зовсім добре. Не буду уточнювати, чим саме тебе зганьбив наш мохнолапий герой, але вірю, що він це зміг! Дай можливість Вілкінсу зіпсувати людям настрій — він такої нагоди не пропустить. А тепер віднеси мене до Джека.

— Не можу, пані.

— Що значить «не можу»? Ти ж щойно назвав себе моїм рабом і підрядився виконувати всі мої бажання!

— На жаль, лише ті, які не суперечать планам мого повелителя. Є дещо, чого я не можу для тебе виконати.

— Наприклад? — одразу набурмосилася Шелті.

— Мені не можна відпускати тебе за межі оази, не можна приводити сюди твоїх друзів, не можна дозволяти тобі заподіювати самій собі будь-яку шкоду і… начебто все.

— Зрозуміло. Ти не тільки слуга, а й тюремник.

— Така наша невдячна служба, — винувато розвів руками присоромлений джин.

А Джек з друзями неквапом рухався караванною стежкою. Сем зажадав, щоб йому замотали голову простирадлом на арабський манер, запевняючи, начебто болонки дуже слабкі на сонячні удари. Мейхані виявилася незамінною помічницею — розумна, роботяща, з незмінним почуттям гумору, вона зуміла оточити всіх теплом та затишком, створюючи в дорозі цілком домашню атмосферу. Лагун, не злізаючи з верблюда, затято вчитувався в стародавню книгу життєпису вельмишановного Алі-Баби. Перші два дні минули спокійно, але чим далі мандрівники просувалися в глиб пустелі, тим більше ознак небезпеки зустрічалося на їхньому шляху. Вибілені сонцем кістяки людей і тварин, напівзанесені піском кам’яні скульптури незрозумілих істот, чорні руїни якихось будівель, засипані колодязі…

На заході сонця третього дня Мейхані зупинила коня:

— Тут усі караванники зазвичай повертають на захід — там за тиждень шляху починаються родючі землі. Або йдуть на південь — через два тижні доходять до Шамаханських гір. Шляху на схід не існує. Кажуть, що ця частина пустелі належить могутньому ханові іфритів. Багато сміливців намагалися перевірити, так це чи ні, але жоден не повернувся назад.

— Я туди не піду, — подумавши, вирішив пес. — Щось мені вже не хочеться одружуватися. Ланцюги Гіменея… тьху! Ні, свобода мені миліша.

— Не верзи дурниць, Семе! — спалахнув Божевільний Король. — Я маю повернути Шелті.

— Ну, а я тут з якого боку? Йди, тобі ніхто не забороняє. А ми з Мейхані повертаємося до доброго султана Пуфика. Я вступаю до штату охоронців, одночасно займаючи разом з цією посадою ставку придворного блазня. Два роки відкладаю жалування, а потім підкуповую місцевих магів, вони перетворюють мене знову на людину, і я повертаюся на історичну батьківщину багатим паном.

У відповідь Джек схопив Вілкінса за пухнасті вуха і, впершись лобом у лоб болонки, загорлав так, що на Семові затремтіло хутро:

— Це через тебе ми опинилися на Сході! Це через твою хвалькуватість і твоє нахабство моя наречена знемагає в полоні! Це через тебе нас хотів убити здоровезний джин! Це через тебе ми блукаємо пустелею, бережемо воду, заживо печемося на сонці, а коли мета зовсім поруч, ти мені кажеш: «Не піду!» Зрадник! Та я з тебе зараз килимець зроблю!