Дмитрий Белый - Козацький оберіг

— Я вас не вб’ю, якщо залишите нам своїх коней, — сказав він ординцям.

Розлючені вершники знов кинулися до нього. Козак прокотився під крупом першого коня й вихором злетів на коня другого вершника. Скинутий з сідла ординець покотився по траві, а Голота одним ударом шаблі вибив спис із рук третього. Козак закрутився на коні, відбиваючи удари ординців, що обступили його з трьох сторін.

Данько стояв, стискуючи в руці Степові стріли. «Як же йому допомогти?» — єдина думка крутилася в нього в голові. Данько несподівано для себе приклав Печать Зберігачів до стріл. Раптом, немов вловивши думки хлопця, стріли вихопилися з його долоні й понеслися до ординців. Стріли лише торкнули ворогів своїм оперенням, але всі троє впали, мов підкошені, на землю. Данько навіть не встиг здивуватися, а стріли вже повернулися в його долоню.

— Ось і коні в нас вже є! — весело вигукнув Голота, тримаючи за вуздечку трьох коней. — А стріли в тебе, хлопче, дійсно чарівні. Як би я без них відбився, не знаю.

Майстер Богдан підійшов до торби, яку віз із собою з самої Хортиці, витяг з неї піхви для меча й сагайдак для стріл. Данько розгорнув свій шкіряний згорток, у який було загорнуто Меч Зберігачів. На мить застиг, милуючись сонячними променями, які заблищали на лезі, і вклав Меч у піхви. Потім опустив стріли в сагайдак. Майстер причепив Меч до пояса, а Данько закинув за спину сагайдак зі стрілами.

Через хвилину вони вже скакали на конях відкритим степом. Був уже полудень, нещадно палило сонце, коли вершники зупинилися для відпочинку в невеликій балці, порослій деревами й терновими кущами.

— Ще дві години їхати чвалом — і доберемося до берега, а там і Базавлук близько, — промовив Голота, дістаючи з переметної суми шматки в’яленого м’яса, — бачите, панове, нам ординці й обід залишили.

— Як там Байда з товариством тримається? — промовив тривожно майстер Богдан, прислухаючись до дзвінкового степового повітря.

— Нічого, утримається, — відповів Голота, але в його голосі Данько відчув занепокоєння.

Раптом коні, що спокійно паслися на галявині поруч, почали стривожено хропіти.

— Ой, чують якусь небезпеку, — промовив Голота й вони почали вибиратися з балки, насторожено вдивляючись у тіні між деревами.

— Оце так зустріч! — вимовив Голота, як тільки вони виїхали з балки.

Данько аж присвиснув з несподіванки — їх щільним колом оточили кількасот вершників у чорному одязі. Попереду сидів на вороному коні Чалма-бек.

— Ось і зустрілися! — скривив губи в посмішці Чалма-бек.

Майстер Богдан поклав долоню на руків’я Меча Зберігачів і похмуро сказав:

— Сподіваюся, це наша остання зустріч.

— Дійсно, — розсміявся Чалма-бек, — хтось із нас живим з цих степів не вернеться. Але, судячи з усього — не я.

— Ой ні, — протягнув Голота, хижо дивлячись на Чалма-бека, — мені ще треба з тобою за мого братчика Шершня поквитатись!

— Хіба він встиг тобі розповісти, як далеко мої вовчі стріли летять… і влучають? — посміхнувся Чалма-бек і торкнувся сагайдака за своєю спиною, з якого стирчали стріли з чорним оперенням.

— Знаю, що стріли в тебе непрості — із завороженими вовчими іклами, але я від тебе тікати не збираюсь. Досить, настрілявся ти у спини. Тепер спробуй віч-на-віч з козаком на герць стати!

Майстер Богдан вихопив Меч Зберігачів, який сліпуче зблиснув на сонці.

— Я сподіваюся, ти здогадуєшся, що це за Меч.

Коваль повільно провів Мечем перед собою. Коні вершників Чалми-бека перелякано заіржали, відступаючи назад. Ординці, мов заворожені, мимоволі почали відходити.

— Чалма-бек, я викликаю тебе на двобій! Згадай, що колись ти був славним степовим богатирем, тож не зганьби своє ім’я! — закричав Голота, гарцюючи на коні.

— Добре, козаче, — злісно вигукнув Чалма-бек, — зараз ти відправишся в пекло за своїм братчиком!

Ординці повільно розступилися, утворивши коридор. Козак взяв одну стрілу із Данькового сагайдака. Хлопець помітив, що біля сідла коня, на якому гарцював Голота, висів лук.

Козак і Чалма-бек чвалом проскакали вздовж шеренги ординців, пронісшись майже пліч-о-пліч. Вихопившись на відкритий простір, вони поскакали в різні боки. Роз’їхавшись на добру сотню кроків, вони розвернули коней назустріч один одному. Чалма-бек першим схопив лук, майже непомітним рухом, поклав стрілу на тятиву й вистрелив. Стріла із якимось вовчим завиванням полетіла назустріч козакові. Голота спритно пригнувся, і та пролетіла над його потовою. Але Чалма вже вистрілив удруге. Голота знов опинився у сідлі й вихопив шаблю, щоб відбити стрілу, але не встиг, і вона, поціливши у руків’я, вибила шаблю з його руки. Третя стріла Чалми-бека свиснула в повітрі. Голота натягнув повід, його кінь став дибки, і стріла уп’ялася в кінські груди. Кінь заіржав і впав на землю. Козак вилетів з сідла й покотився по траві, але швидко підхопився, підскочив до помираючого коня й вихопив лук із сідельного сагайдака. Чалма-бек стримав коня й почав повільно під’їжджати до козака, тримаючи стрілу на тятиві.