Корнелия Функе - Володар драконів

Він безшумно слизнув шиєю Кропивника — тихо, непомітно, з тією спритністю, якої наділила його звичка лазити по горах. Коли Кропивник вперся плечем у кам’яну плиту, що закривала доступ до здобичі, його чистильник панцира зістрибнув на сніг. А коли кам’яна плита відсунулася вбік і Кропивник протиснувся в тунель, тягнучи за собою хвіст, Кремінна борода нечутно побіг за ним. Але своїми власними ногами і на безпечній відстані. Не для того, звісно, щоб подивитися на велике полювання. Його просто тягнуло назад до чарівної печери.

Сірчана шкурка бігла щодуху. Вона мчала нескінченним тунелем і горлала:

— Іде! Іде!

Стрілою влетіла вона у велику печеру, підбігла до Лунга і вилізла нагору його хвостом. Бен уже сидів у нього на спині з Мухоніжкою на колінах, як звичайної ночі під час їхньої подорожі. Бур-бур-чан прилаштувався між зубцями Майїного гребеня.

— Він видирається на гору, як людська машина! — кинула Сірчана шкурка, пристібаючи ремінь. — Він пихкає, гарчить, і він величезний, як… як…

— Коротше, більший за будь-кого з нас, це давно вже зрозуміло, — перебив її щур, заводячи мотор літака. — Ну, поїхали. Діємо за планом, — він зачинив дверцята кабіни, спрямував літак круто вгору, а потім широкою дугою повів його до виступу скелі, що видався з тунелю у печеру. Там він посадив свою машину і став чекати на появу Кропивника.

— Хай щастить! — сказав Лунг, розправляючи крила. — Як ти гадаєш, дракон лише людям приносить щастя?

— Хтозна, — відповіла Майя. — Але нам його наразі знадобиться багато, дуже багато.

— Мухоніжко, — сказав Бен, востаннє перевіряючи ремінь, — тримайся міцніше, добре?

Гомункулус кивнув. Він невідривно дивився на вихід із тунелю. Серце у нього тремтіло, як у миші, що потрапила в пастку. А раптом цей дурний гном так розвів слину кобольдів, що вона не подіє?

— Може, ти краще в рюкзак залізеш? — шепнув йому Бен. Мухоніжка рішуче похитав головою. Він не хотів пропустити ані хвилини видовища. Він хотів на власні очі побачити кінець Кропивника. Він хотів побачити, як розтопиться панцир, який він чистив стільки років, і як Кропивник, охоплений драконовим полум’ям, перетвориться на те, з чого був зроблений.

Раптом Сірчана шкурка випросталась.

— Чуєте? — хрипко сказала вона. Всі почули, навіть Бен із його слабким людським слухом. Тунелем лунав глухий тупіт. Він насувався загрозливо повільно. Кропивник нарешті відчув, де ховається здобич. Полювання почалося.

Бен і Сірчана шкурка вчепилися в ремені. Мухоніжка міцно притиснувся спиною до живота хлопчика. Дракони розправили крила і злетіли. В очікуванні вони описували поряд кола під стелею печери.

Тупіт все наближався. Здавалося, вся печера двигтить. Нарешті з тунелю просунулась до печери золота голова Кропивника. Він стояв, пригнувшись. В іншому положенні його величезне тіло не вміщалося в прохід, побудований дубідаї. Він повільно обвів печеру криваво-червоними блискучими очима і потягнув носом, жадібно втягуючи запах драконів.

Бен чув, як важко він дихає після довгого підйому. Злоба і жорстокість заполонили печеру, як темна хмара. Крок за кроком вибирався Кропивник із тунелю, витягаючи тіло з тісняви, аж поки випростався на весь свій величезний зріст у печері.

Ноги в нього вигнулися під вагою броні, яка вкривала кожен сантиметр огидного тіла. Важкий хвіст, що волочився ззаду, наїжачився гострими шипами. Вишкіривши зуби, чудовисько хижо роззиралося на всі боки. З грудей у нього вирвався нетерплячий рик.

І тут Луї Довгохвостий кинувся в атаку. Він спікірував до броньованої голови Кропивника, з дзижчанням облетів його роги і просвистів біля самих очей. Кропивник здивовано подивився вгору і потягнувся схопити літак пащею, як набридливу муху.

— Не так близько! — шепотів Бен. — Не треба так близько, Луї!

Але щур був пілотом вищого класу. Непередбачуваний, швидкий, як блискавка, звивався він над головою чудовиська, описував петлю під його підборіддям і пролітав між ногами. Він приземлився Кропивнику на спину і знову злетів, коли той спробував схопити літак зубами, і так поступово заманював його все далі вглиб печери.

Забавки щура призвели Золотого до сказу. Він безладно махав лапами, гарчав, сопів, намагався розтоптати, розчавити, проковтнути цю мерзенну штуку, що заважала йому підступитися до цієї здобичі. Коли Кропивник опинився посеред печери серед скам’янілих драконів, Лунг кинувся просто на нього зі стелі, витягнувши шию і шелестячи крилами. Він налетів на Кропивника спереду. Майя атакувала його збоку.