Олесь Бердник - Вогнесміх

— Ваш оптимізм, дорогі прабатьки, нерушима воля народів до миру. Пам’ятайте — Земля збратана і єдина. Ще є протиріччя, пошуки, незгоди, альтернативні експерименти, але основа братерства надійна. Хай цей еволюційний факт прийдешнього додасть вам певності у тривожні дні кінця двадцятого віку.

— Чи відкрито заселені планети в космосі?

— Так. Але реальність виявилася глибшою, ніж гадалося. Люди давно контактували з багатомірним життям, проте були обмежені упередженнями й забобонами. Спілка понад часом незабаром відкриє вам те, що я маю на увазі. Ви ступили в континуум прийдешнього, ми — простягнули руки до вас. Це те, що великий фантаст Іван Єфремов назвав Ерою Збратаних Рук. Радуйтесь, друзі! А тепер… завершуються час, відведений для першого контакту. Друзі Воголо й Гук, слово до вас…

Творці «Резонансу Еволюції» наблизилися до фіолетового ореола, схвильовані й трохи розгублені.

— Ми слухаємо вас, Гейя, — сказав Борис Гук, і я відчув, що йому ніяково перебувати в перехресті сотень уважних, іронічних, недовірливих, захойлених, збентежених поглядів.

— Координаційна Рада Землі визначила метод ознайомлення ваших сучасників з еволюційною панорамою кінця двадцять першого віку. Вирішено продемонструвати динамічні фрагменти реального життя, опираючись на ваш алгоритм. Ви познайомитесь з головними тенденціями і проблемами нашого суспільного розвитку. Приготуйтесь. Наступний контакт — точно за місяць по астрономічному календарю вашого віку. А тепер — до зустрічі, дорогі пращури! Радуйтесь, радуйтесь, радуйтесь! Ваша творча праця і еволюційні зусилля виростили прекрасну космічну квітку. Щастя вам, садівники любові й краси!

Юна жінка вітально підняла руки, її постать почала танути. Сонячне світло померкло, фіолетовий куб потьмянів, ніби закрижанів. А в залі довго ще панувала урочиста тиша…

…Болота, очерети. Тиша червневого дня пливе над урочищами заповідника. Підорлик у небі розпростер крила, завмер, ніби купається в незримих потоках теплого повітря.

Старий єгер обережно ступає між купинами, радіє. Здолай слабість, брате, ти ще потрібний світові, життю, людям, звірятам. Пий повними грудьми щедрий трунок літа, причастись ще раз пахучої чащі природи.

Потріскує минулорічний бур’ян під ногами, ніби луна електричних розрядів життєвих струмів минулого. Вихопився перед Василем Івановичем бурий горбик, заричав, зарохкав. З верещанням кинувся убік горбатий вепр. Гук, засміявшись, зупинився.

— Пробач, друже! Порушив твій спокій…

Рушив далі, обережно ступаючи між барвистими квітами, щоб не розтоптати пелюсток. Розсунув кущі молодої лози, маючи намір поглянути на криницю для тварин. Там щось шамотіло. Над травами видно спину молодого оленя. Тварина хотіла напитися, посунулася з крутого берега, зав’язла передніми ногами в баговинні. Самотужки не може вибратися.

— Ах ти, нерозумне дитя, — бідкається старий Гук, одв’язуючи вірьовку від пояса. — Я так і знав, що тут не все гаразд. Треба сказати Саві, хай з хлопцями зробить підходи до криниці…

Олень, побачивши єгера, благально замукав.

— Нічого, нічого, — гомонів до нього Гук, — ти потерпи. Зараз… визволю тебе…

За чверть години тварина вже була на твердому і довірливо лизала руку єгеру. Він попестив оленя і рушив далі. Ішов між очеретами і усміхався своїм легким думам.

Зненацька гримнув грім. Блискавиця пронизала серце. Гук здивовано глянув у небо. Жодної хмаринки. Що це, ввідки? Тамуючи біль, оглянувся. Відчув запах пороху. Лапнувши долонею груди, відчув криваву пляму. На спині й животі струменів гарячий потік.

В очеретах щезали дві чорні постаті. Здалека долинув хрипкий голос:

— Боржок повертаємо, старий гад! Сповна! Бережи природу, сивий ідіот! Хай вона захистить тебе! Ха-ха-ха!