Олесь Бердник - Вогнесміх

Хтось простягнув йому хреста до вуст. Джордано рішуче відсторонився, підвів очі до неба і вже не дивився на юрбу. Спалахнув огонь. Дихнуло палючим жаром. Зійшло сонце над покрівлями будинків, і здавалося, що це його промені спопеляють тіло, розривають на частки, несуть у небуття. Нестерпний біль пронизав єство. Джордано застогнав, але защіпки на губах зупинила крик, що рвався з глибини розтерзаної плоті.

Сонце, вогонь, світло жорстокого дня! Ви повстали на мене ніби всесильне божество на безсилого метелика! Й нічого не можу протиставити вам, окрім терпіння й прокляття! Але я не прокляну ні сонця, ні дня, ні світла! Я пошлю всім і всьому прощальне вітання… Бо світло — лише одколоте вістря від моноліту єдності, вістря для стріли ненависті.

О, як мені тяжко! Матінко, утри мої сльози, скропи прохолодною водою спалені вуста! Де ви, друзі з далеких світів, де ви, крилаті генії розуму?

Світло, світло! Невже такі страшні шляхи з твого світу У країну радості? Чи може кожна душа витерпіти оцю прірву муки?

— Вийди! Вийди! Вийди! — прогримів у свідомості наказ. — Ти вільний! Вийди з тіла болю і муки!

Джордано рішуче відкинув той голос. Пірнув у полум’яний вихор і одчайдушно випив келих останнього болю, і крило глибокої пітьми, майнувши в безмір’ї, прикрило його від жорстокого світу, погасивши свідомість.

На пульті телезв’язку зажеврів сигнал «надзвичайної терміновості». Почувся мелодійний комп’ютерний голос:

— Крон — член Координаційної Ради Ґеї — викликав Боривітра — лікаря-психолога Верхнедніпровського Пси-центру.

Боривітер, високий худорлявий чоловік, який нервово проходжався відкритою терасою біля дверей кімнати зв’язку, почувши виклик, полегшено зітхнув.

— Нарешті! — Він метнувся до пульта, натиснув клавішу обопільного бачення, пригладив сивого їжачка над зморшкуватим чолом.

Просторовий куб стереозв’язку сповнився бузковою млою, потім незримий промінь описав пунктиром погруддя людини — своєрідний негатив. Ще мить — авторегулятори встановили оптимальну ступінь тотожності, і Боривітер цобачив заклопотане обличчя Крона— відомого всій планеті антрополога, члена Координаційної Ради Землі. Губи вченого були Суворо стиснуті, під насупленими бровами поблискували гнівні іскри.

— Вітаю, Боривітре! — Крон кивнув. — Я вже знаю про лихо.

— Було послано екстравиклик.

— Знаю. Рада збиралаоя на термінове засідання. Як Радан?

— Він житиме, — обережно сказав Боривітер.

— Житиме? — спалахнув Крон. — Ще не вистачало почути, що Радан — найкращий психоаналітик і педагог планети — «не житиме»! Що означає твоє обережне тлумачення?

— Трапилося непередбачене. — Боривітер скорбно нахмурився, важко зітхнув, але сміливо витримав гострий погляд Крона. — Актуальна свідомість Радана заколапсувалася, і ми втратили будь-який контроль над його пси-центром.

— Що це означає об’єктивно?

— Боюся, що це повний розрив з актуальною сферою сучасності, з ноосферою нашого віку. Своєрідне зациклення на психореальності тієї епохи, яку Радан досліджував. Колапс настільки глибокий, що втягнув у свою сферу фізичні центри: все тіло в нього сильно попечене. Проте ми вжили заходів, регенерація буде проведена в найближчі години.

— Що консиліум?

— Утримався від остаточного рішення. Рекомендація! регенерація фізіологічних функцій, спокій, очікування повернення свідомості.

— Він щось говорить?

— Марення. Уривки фраз. Якісь химерні цитати.

— Про що?

— Дивна апологія філософського поняття Пітьми, парадоксальні міркування про роль Світла. Ось послухай уривок…

Боривітер ввімкнув кристалофон на пульті. Почувся стогін, важкий подих, болісні фрази:

— Світло… дитя ночі й дня… Я кохав тебе, я величав тебе… як першороджену квітку Великої Матері… Зоряні діаманти було принесено… до колиски юного принца… О, як мені тяжко! Матусю, ти все віддала йому… де ж відбулося падіння? Звідки з’явилася байдужість світла… при якому зло і жорстокість чинять злочин?..

— Досить! — різко озвався Крон.

Боривітер вимкнув кристалофон. Запала тиша.

— Жодного слова з актуальної сфери, — зітхнув лікар.

— Чув, — сказав Крон. — І все ж таки — що кажуть лікарі?

— Перше: чекати…

— А друге?

— Підключити психокод Радана з Планетарного Інформаторію.

— Психовідтворення? — жваво перепитав Крон.

— Так.

— Ні в якому разі, — Голос вченого був суворий і вимогливий. — Ні при яких умовах. Це винятковий крок, прийнятний лише при втраті будь-яких надій. Ми можемо отримати не Радана, а його психоробота. Ти сам добре знаєш…