Олесь Бердник - Вогнесміх

— Що я можу сказати тобі в словах, мій друже? Ти володієш іншим розумінням достовірності, котре поза мовою. Я знову повторю лиш одне: птах радості не втратить свого щастя, коли йому відкриється ще один шлях пізнання. І цей шлях — бачення світла й кольорів — такий принадний, широкий і неосяжний, що ради нього можна звідати найжорстокіші бурі. Дарма шукати визначань для переконливості, ти збагнеш це лише тоді, коли відкриється око! Чуєш? Моя любов хай переконає тзбе, що я кажу правду. Учитель твій щирий, але моя щирість не менша. Може, ми разом з ним творимо для тзбе спільний шлях. І від обопільних зусиль він стане ща прекрасніший.

— Любов, — повторив Космоандр, ніби пробуючи слово на слух. — Любов… Ти любиш мене?

— Більше від життя, — щиро шепнула Жанна. — Поза тобою світ мені здається порожнім І марним.

— Це теж слово — любов?

— Це ураган. Це — вихор чуття. Мука й радість!

— Мука? — здивувався Космоандр. — Тяжке слово. Тривожне. Радість — крилата, громова, а мука — щось потаємне, нестійке, ненадійне. Невже я викликав до дії таке відчуття?

— Ти не збагнеш, доки не відчуєш. Любов — це бажання такої цілості, коли зникає світ і є лише він і вона! І в одній миті — безмежжя радості. Не муч. мене, не вимагай передати в марних словах те, що приховане в інших виявах.

Вона не стримала себе і припала до його грудей, ніби прорвавши якесь коло остороги, Космоандр похитнувся від її несподіваного пориву, але жадібно обвяв жіночий стан сильними руками. Кожна клітина його вибухла нодум’явшш протуберанцями, охопила все тіло багаттям. Почуття нап’ялися, мов тятива бойового лука. Вів радісно закричав у захваті, не в силі вмістити таємничий сплеск емещій, і той крик прокотився над пустельники пісками, мов поклик птаха, визволеного з клітки.

— Дивна, — задихаючись, мовив юнак, і голос його вібрував, ніби звуки співучої сопілки. — Дивна, я йду до спільного польоту з тобою. Я відчув поклик, що переважає все інше, відчуте до сього дня. Роби зі мною те, що хочеш, відкрий мені стежку до нового чуття.

У грудях Жанни прокотився холодок гордощів за свою перемогу. І почувся застережливий шепіт тривоги. Не поспішати! Не злякати ніжного птаха кохання! Вона підвела обличчя від його грудей, глянула знизу вгору в тривожні, розгублені очі юнака.

— Ти остаточно зважився?

— Так!

— Твоє рішення завдасть болю друзям, Квіточці, учителю…

— Вони не дали мені звідати такого шаленства бурі, як ти. В тобі — вражаюча сила, Дивна. Одним доторком ти пробудила мене до небувалої радості. Я хочу знати той світ і принести друзям тайну нової стежки.

— Як дати їм знати, що ти відбуваєш зі мною?

— Вони вже знають. Ти навіть не уявляєш їхньої чутливості. Всі наші птахи в тривозі. Але я маю звідати тайну ще одного народження. Я готовий, Дивна.

І тоді Жанна, вже не вагаючись, дістала з кишені мікрорацію, передавши умовний сигнал на шхуну.

Минуло два місяці.

Позаду лишилися вихори шалених днів і ночей. Повернувшись до Пондишері, Жанна одразу приступила до підготовки генургійної операції. Всебічні обстеження показали, що Космоандр наділений ідеальним здоров’ям, а структура зорового органа позбавлена будь-яких патологічних деформацій. Секрет сліпоти, очевидно, приховано в сплетінні нейроконтактів: десь там залишилися незамкненими комунікації нервової тканини. Їх мала регенерувати, відтворити генургійна активізація першозиготи. Багато фахівців не визнавали парадоксальної теорії мадам Мішо, вважаючи, що зигота повністю зникає, давши першоімпульс формуванню ембріона. Проте тонкі Дослідження динаміки геноглибин підтвердили, що першозигота залишається незмінною впродовж всього життя людини, ніби консервуючи в недоторканості ідеальний першообраз генетичного коду індивіда. Центр локалізації зиготи мадам Мішо тримала в секреті, вважаючи, що злочинні маніпуляції з первісним кодом можуть завдати великого лиха людям.

Пробудження в першозиготі регенеруючого імпульсу для відродження того чи іншого органу, ущербного від народження, давало разючі результати. Клініка мадам Мішо не могла відбитися від напливу бажаючих «омолодитися, регенеруватися, зцілитися, трансформуватися». Проте Жанна бралася лише за виняткові завдання, де людині було нічого втрачати. З одного боку — клініка отримувала переконливі результати, а з іншого — радість людей, повернутих з безодні відчаю та приреченості до світу нормального, повноцінного життя.