Олесь Бердник - Вогнесміх

Доки мільйонер займався юридичними проблемами та готував матеріальну базу колонії, я підшукав групу наставників з числа послідовників Шрі Ауробіндо. Довелося багато попрацювати, щоб всі вони зрозуміли задум та його перспективи. Не все йшло просто: були сумніви, дискусії. Та зрештою виробилася монолітна думка — експеримент потрібний, цього вимагає сама ситуація Землі. Тут не могли вкрастися жодні застереження морально-етичного плану. Адже ми не обкрадали дітей, не позбавляли їх щасливої перспективи, а, навпаки, могли подарувати їм такі обрії існування й відчуття, котрих не відали інші люди… так звані «нормальні» люди…

Було відібрано дев’ятеро дітей однорічного та півторарічного віку — п’ятеро дівчаток і четверо хлопчиків. На цьому вирішено зупинитися, щоб не обтяжувати виховательську групу надмірною кількістю душ, кожна з яких вимагатиме особливої турботи. Експеримент мав контролюватися узгодженими, здруженими психіками, щоб отримати чистий результат.

Домовилися так: сліпих дітей залишають повністю на мою відповідальність (і моїх помічників, зрозуміло, теж дев’ятеро). Три з них — жіночої статі. Молоді дівчата, які ще з юних літ обрали шлях духовного пошуку. Періодично до острова приходить судно, котре привозить продукти. Жодного слова від капітана, команди чи батьків. Ясна річ, це було невимовно тяжко, особливо протестувала в перші дні проти такої домовленості дружина мільйонера, котра до самозабуття любила свого сліпоиародженого синочка. Пізніше все владналося, коли я пообіцяв, що в разі успішного завершення експерименту контакт з батьками буде відновлено на іншому рівні: син уже стане не ущербним дитям, а могутньою, сильною істотою, здатною трансформувати потік інформації з того історичного світу, де вони живуть. А до того часу — повна окремість.

Спочатку це був хаос, пекло. Крик, галас, верещання. Ви повинні зрозуміти, що батьки пестили своїх діток надмірно, щоб хоч в такий спосіб відшкодувати їм ущербність, подаровану долею. Нам довелося одразу — без жодних зволікань — вибити з них звички та уподобання, нав’язані невігласними та запобігливими батьками.

Кілька слів про повсякденні, цілком побутові проблеми. Ми перевели дітей повністю на харчування соками, а пізніше — фруктами. Кокосові пальми давали достатньо плодів тут, на місці, а інші плоди регулярно доставлялися судном. Періодично проводилися дні повного утримання від їжі й води. Зрозуміло, наставники діяли щодо себе таким же чином: експерименту підлягали не лише вихованці, а й вихователі.

Жодного вбрання, ліжок. Килимки або мати з морської трави. Діти настільки звикли до спартанського способу життя, що відпочивали на підлозі, на камені, на піску, не відчуваючи жодної незручності, дискомфорту. Крик, невдоволення, істерика щезли безслідно за кілька тижнів; по-перше, на них ніхто не звертав уваги, а по-друге, впливала висока чистота психосфери нашої колонії. Досягнувши врівноваженості, ми приступили до основних експериментів. Коротко розповім про них, щоб вам стало ясно, яке завдання стояло перед нами.

Основний задум: навчити дитя орієнтуватися в часі й просторі, щоб істота, виростаючи, не була безпомічною. Це те, що робить найтривіальніша няня. Проте ми мали справу з «неповноцінними» істотами, з сліпими, отже, була потрібна особлива методика, спроможна усувати такий недолік або стати над ним. Який шлях ми обрали?

Кожне дитя мало свого наставника. Сина мільйонера я взяв на себе. Дав йому ім’я Зорептах, а ще — Космоандр, маючи на увазі, що він згодом стане людиною не лише нашої планети, а позавимірних глибин інших сфер. Вихідна антропологічна основа така: людина — безмежно складне і глибинне зерно вітальності, чутливості, усвідомлення, саморозкриття, одухотворення. Меж для саморозвитку нема. Будь-який кордон — лише природна або штучна перепона, яку можна усунути. Найголовніша перепона — в свідомості: ноосфера та психосфера Землі переповнена такими стереотипами тупиків і самообмежень, що достатньо ізолювати дитя від них, як буйна динаміка духовного зерна сама знаходитиме річища для свого вияву.

Відчуваю вашу зацікавленість — яку інформацію вкладали мл у свідомість дітей? Яку мету ставили? Адже без доцільності, без мети навіть богоподібна істота стане нікчемним споживачем життєвої енергії, вітальним паразитом. Виходячи з вищезгаданого кредо про багатомірність людського зерна, я мав намір дати вихід новій, незасміченій парості в оригінальне самоусвідомлення, в принципово новий інтелектуальний, чуттєвий, духовний, психічний світ. Міфічний світ. У вашому погляді осуд, але не поспішайте з вироком. Міфічний зовсім не означає — забобонний, марновірний, містичний тощо. Адже в математиці, в алгебрі ми використовуємо систему символічних знаків. Це теж своєрідна міфологія, образи якої оператор розшифровує. Те ж саме й у нашому методі виховання: основні міфологічні образи є символами багатомірної реальності, котра не розшифровується в термінах тривіальної повсякденності, а має змогу поглиблюватися вічно, не втрачаючи своєї привабливості й таємничості. Наприклад, хіба поняття краси можна вичерпати будь-яким ступенем гармонізації чи творчості? Воно має невичерпний імпульс. Те ж саме й з почуттям любові: вона всеосяжна. Градації радості теж не мають жодних обмежень. Ви зрозуміли, про що я кажу? Саме про такі глибинні міфообрази-символи. Наприклад, творячи легенду про те, що вихованців передав на виховання учителям Зоряний Птах, жадаючи, щоб ми дали їм крилатість і можливість польоту у таємничі сфери нового буття, ми ані краплі не містифікували дітей. Адже цей міф має безліч щаблів поглиблення й розкриття: ті ж самі батьки, що народили їх, були тими птахами, що відкрили їм шлях у світ, що згодилися на їхнє проживання у Гнізді Радості. Чому Гніздо Радості? Тому що група наставників повністю усувала патологічні комплекси песимізму, відчаю, неповноцінності, самотності, покинутості. Плекався всебічний, всеосяжний пломінь стихійної радості. На чому він грунтувався? На вічному польоті до саморозкриття творчих потенцій особи. Земні соціуми впродовж тисячоліть розробили програми рутинних життєпроявів, навіть для видатних людей. До зрілого віку — засвоєння велетенської купи забобонних, відносних, нікчемних знань і традицій, а потім — запрягання у колісницю повсякденності, яка зупиняла духовне й розумове зростання індивіда.