Олесь Бердник - Вогнесміх

«Мій дивний друже, чому ж навіть на високих рівнях духовного пошуку панує такий антагонізм? Я хочу знати тайну ворожості до квітки, яка виникла у шукачів, про котрих розповідав тато. Що означає такий духовний парадокс? Чи варто мені стрічатися з ними?»

«Знову ти хочеш підтверджень збоку, — усміхається Заквітчаний. — Чи боїшся стати єретиком для квітки? Квіти не бояться перевірки своєї завершеності, чуєш? Їхня певність — понад шуканням. І той, хто з ними, і той, хто протистоїть їм, ідуть, летять, прагнуть за квіткою, бо поза нею — рішення відсутнє. Якщо доля приведе тебе до «воїнів Шіви», виміряй глибину їхньої щирості й самовідданості. Знайди бодай краплю тотожності з своїм шляхом… з моїм… і не відкидай навіть іскри, якщо в ній пломенить любов до життя».

«А що ти мені скажеш про того , хто з’явився у зоряну ніч? Може, я вчинила необачно, покинувши його напризволяще? Може, це надто свавільне рішення серця, котре хоче все або нічого?»

Заквітчаний піднімає вгору руки, що міняться пелюстками троянд, і в грудях у нього пульсує примарна квітка-цариця. Шепіт лине в нічній імлі, невідомо, хто ж промовляє — Радісний чи його серце: «Русалко, є тайни, котрих торкатися може лише один. Навіть віковічне кільце мудреців мовчатиме перед храмом серця. Але не страхайся помилки: правдива любов проходить понад сумнівами й смертями — досвід віків стверджує це… Ти дала йому найголовніше — скарб довір’я й щирості. Скажу відверто: якби це сталося зі мною в дні моїх перших пошуків, більшого щастя не треба. Іти поруч з такою дівчиною по гірській стежині — великий шанс і привілей. Чусш? І все… Все… Лети далі, шукай, думай і не забувай про мене. Я на квітковій варті. Чекаю ваших знахідок. І квіти чекають».

Радісний щезає, тане в нічних сутінках. А натомість весело іскриться, танцює багаття на березі річища, перетворюючи змертвіле, сухе галуззя верболозу у радісні крила вогню. Русалія простягає долоні до полум’яного друга і чує бурхливу мову: «Знаю, все знаю. Твої сумніви, духовні змагання. То я, мій віковічний танець у храмі твого серця. Доки ти в полоні зачаклованого лісу ілюзій, підпалюй все, що горить…»

«Мій чудовий Агні, а якщо згорить щось прекрасне, дороге серцю, неповторне?»

«Це неможливо. Вічне не згорає. Прекрасне відроджується знову й знову. Спопеляється лише тлінне, ти ж знаєш цю правду вогню».

«Холодна ця правда. І часто страхітлива…»

«Холодна правда вогню? — регочеться Агні. — Дивним парадокс. А втім, ти ще в полоні прадавніх чар. Я не смію палити в тобі те, що ти не поклала в багаття. Ти ж сама крикнула судженому супутникові: «Зустрінемося в полум’яному кільці!» Інтуїтивно відчувши правду, чому ж знову перебираєш пасма павутинок, котрі рано чи пізно доведеться спалити? Кажу тобі — правдиве не згорає. Танцюй на попелі вчорашніх ілюзій, смійся з буденних химер і табу, котрими оповивали тебе й твоїх сучасників слуги мороку. Тобі суджена радість, котру подаруєш людям! Вогнесміх — ключ тобі на всіх стежках!»

Приходить полегкість, заспокоєння. Ніби справді згоріло щось несуттєве, пусте, марне. Відходять у потойбічність казкові образи мрій, і вже лише чорні, іскристі очі, наповнені зорями й темно-синіми сутінками ночі, заглядають у душу, мовчазно запитують про щось потаємне.

«Мій друже, я покохала тебе, ще не знаючи… Прости, що сполохано кинулася від тебе в сутінки. Наша зустріч — попереду, коли я і ти добудемо крила, придатні для польоту. Повзати в лабіринтах спокус і вагань — навіщо нам це? Ждатиму за стіною вогню, тільки ти не сколихнися, як тоді, в ту чарівну ніч…»

Тиша в просторі серця. Докірливий погляд зоряних очей. І колискова пісня дрімоти. Чи то далекий передзвін струн кобзи? Глухий голос прадіда вимовляє ніжно, пестливо:

Чому ж тоді тривога? І далекі поклики бою? І стогін напруженого шукання й муки?

Тихо, серце. Вспокойся. Ти не одне. Багато стежок у Всесвіті, і на них — тисячі відданих шукачів. Гра в піжмурки не вічна, колись ми знайдемо дрімаючу принцесу життя. Казка про сплячу царівну недарма подарована пращурами.

Русалія всміхається перед легким стрибком у безодню сновидінь. Все буде добре… Все буде гарно… Завтра батенько оповідатиме їй щось таємниче і небувале.