Олег Авраменко - Заборонені чари

Обидва вікна було затулено шторами — вочевидь, із обережності. Кімнату заливало яскраве світло від білої кулі, що висіла під стелею. Стен не відчував там присутності магії — цей світильник явно працював інакше, ніж звичні йому змалку світлові кулі. Здається, два чи три тижні тому сестра щось розповідала про електрику і навіть демонструвала роботу свого ліхтарика…

Маріка відступила на крок від Стена і зміряла його поглядом з ніг до голови.

— Який ти брудний, братику! Просто жах.

— Справді, — погодився він. — П’ять днів провів у дорозі.

— Тобі треба помитися й перевдягтися, — рішуче сказала Маріка. — Не можна в такому вигляді йти на збори.

— Я б радо, але…

— Жодних „але“, — урвала його сестра. — Маємо вдосталь часу. Ходімо, — вона потягла Стена за собою, — зараз приймеш душ… ні, краще ванну. Гаряча ванна — саме те, що зараз тобі потрібно.

Маріка провела брата до сусідньої кімнати, такої ж завдовжки, як спальня, але втричі вужчої по ширині. Її стіни та підлога були облицьовані квадратними мармуровими плитками, щільно підігнаними одна до одної. Дальню частину приміщення відокремлювала від решти скляна перегородка, а посередині, біля одної з поздовжніх стін стояли великі білі ночви.

— Це мильня, — пояснила Маріка, про що Стен і сам здогадався. — Тут її називають ванною кімнатою. А це, — вона вказала на ночви, — ванна.

Поки Стен з цікавістю роззирався, сестра схилилася над ванною, одночасно повернула дві ручки — з червоним та синім ковпаками — і з крана полилася вода, від якої здіймалася пара. Ванна стала швидко наповнюватися. Маріка підставила пальці під струмінь, ще трохи повернула ручку з синім ковпачком, потім випросталась і сказала братові:

— Як бачиш, тут не треба нагрівати воду чарами. До крана надходить і гаряча, й холодна вода, їх можна змішувати на свій розсуд.

— Непогано, — промимрив Стен, уважно роздивляючись чудернацький на вигляд предмет, що стояв під стіною, поруч із ванною. Він викликав у нього якісь невиразні асоціації… Нарешті Стен збагнув. — Ага! Це тутешній відхожий стілець, так?

— Правильно, — підтвердила сестра. — Називається унітазом і влаштований хитріше… Гаразд, шампуні ти не визнаєш, ось твоє улюблене мило, — з цими словами Маріка поклала на кутній край ванни новенький шматок білого мила того ґатунку, яким Стен постійно користувався впродовж останніх трьох років, донедавна навіть не підозрюючи, що воно походить з іншого світу. — Рушники бери які завгодно, вони всі чисті. Коли помиєшся, закутаєшся в них. І не думай надягати свій бруднющий одяг, бо тоді знову зажену в ванну… Ти голодний?

— Ні. В Буковича наївся по саме нікуди.

— І солодкого не хочеш?

— Дякую, не влізе.

— Шкода, могла б пригостити морозивом. У нас воно завжди є, навіть узимку. Аліса його дуже полюбляє.

— До речі, вона тут?

— На жаль, ні. Поїхала до університету. Ви з нею розминулися на якісь півгодини. Хотіла вас сьогодні познайомити, але доведеться чекати наступного разу. Аліса чудова дівчина, вона неодмінно сподобається тобі… Тільки цур — не загравай з нею.

Стен посміхнувся:

— Ти ж знаєш, сестричко, твоїх подруг я не чіпаю.

— Авжеж не чіпаєш, — скептично мовила Маріка. — Може, назвати на ім’я всіх, кого ти не чіпав ?

Він збентежився й відвів очі.

— Алісу я не чіпатиму. Обіцяю.

Оскільки на той час ванна наповнилася більш ніж наполовину, Маріка перекрила воду й сказала:

— Ну, добре, далі ти й сам упораєшся. Мийся, не поспішай. А я не заважатиму.

Вона вийшла, щільно зачинивши за собою двері, а Стен роздягнувся й заліз у ванну. Він добряче відмокнув у гарячій воді, ретельно вимився, а потім ще довго лежав у зручній ванній, розслабившись і мліючи від задоволення.

Коли розчервонілий від купання Стен повернувся до спальні, там його чекала приємна несподіванка: у кріслі й на двох стільцях було розкладено повний комплект його вбрання — спідня білизна, батистова сорочка, камзол зі штанами, шита золотом князівська мантія з червоного шовку та шкіряні черевики.

Маріка саме розстеляла ліжко. Перехопивши братів погляд, вона лукаво всміхнулася:

— Ось мій тобі сюрприз. — І відвернулася, щоб він міг скинути з себе рушники. — А тепер надягай білизну і мерщій у ліжечко.

— То ти знов увімкнула свій портал? — запитав Стен, продовжуючи зачудовано дивитися на свій одяг (а що це його одяг, не було жодних сумнівів). — Чи зуміла відкрити мій?

— Ні те, ні інше, — відповіла Маріка. — Просто я згадала, як минулого разу ти сказав, що через поспіх залишаєш частину своїх речей в Арпада Савича. От і попросила його… Стене! — раптом перервалася вона. — Я не маю очей на потилиці, проте мені здається, що ти стоїш стовбнем і нічого не робиш. Навіщо тоді я відвернулася?