Олег Авраменко - Заборонені чари

Тим часом Джейн неквапно розкурила сигарету і зробила першу затяжку.

— Та ти аж очманів, братику! — насмішкувато мовила вона. — Ти справді ні про що не здогадувався?

— Я… навіть не уявляв… — розгублено промимрив Кейт. — І подумати не міг…

— Про мене чи про Маріку?

— Ну… про вас обох. І про Алісу також.

— Тоді ти просто сліпий. Скільки років не звертав уваги, що я товаришую винятково з дівчатами. Ну, а Маріка останні чотири місяці постійно живе в Норвіку, але не зайняла окрему кімнату, оселилася з Алісою. Гадав, що вони сплять в одному ліжку задля економії місця?

Кейт щось нерозбірливо пробурчав. Лише зараз він звернув увагу, що сестра палить сигарету і, мало того, струшує попіл просто на килим. Спершу Кейт збирався був запротестувати, а потім передумав, махнув на все рукою й сам закурив, щоб трохи заспокоїти нерви.

Між ними запала прикра мовчанка. Джейн докурила свою сигарету і, не вигадавши нічого кращого, опустила недопалок у масивну чорнильницю на письмовому столі.

„Але ж ми свині!“ — промайнуло в Кейтовій голові.

— Джейн, — несміливо почав він, — я розумію, що не маю права втручатися в твоє особисте життя…

— Правильно розумієш.

— Але ти перша заговорила про це, і я… Мені просто в голові не вкладається, що ти…

— А дарма не вкладається. Адже в тому, що я стала такою, є чимало твоєї заслуги.

Кейт дуже боявся це почути. Він зіщулився, наче від удару.

— І давно ти… е-е… з дівчатами?

— З тринадцяти років.

— О Боже! Батьки знають?

— Звісно, знають. Мені було п’ятнадцять, коли їм поскаржилася на мене мати Джекі Колінз… Може, пам’ятаєш її?

Кейт кивнув, хоча пам’ятав лише ім’я. Здається, це була Джейнина шкільна подруга з Бірмінґему, де вони в той час мешкали. Чи сусідська дівчина звідти ж.

— Сам скандал ти пам’ятати не можеш, — продовжувала Джейн, — бо вже навчався в Оксфорді. Батько був злий, як чорт, дуже мене лаяв, називав малою паскудною збоченкою, та й мамі перепало на горіхи — мовляв, виховала на їхній сором дочку-лесбіянку. Проте через два з половиною роки він продемонстрував гнучкість своїх моральних принципів, і почуття сорому нітрохи не завадило йому використати моє „збочення“ для важливої справи. Саме тоді остаточно з’ясувалося, що Алісу не цікавлять хлопці, тож батько вирішив звести мене з нею. Власне, тому ми й переїхали до Плімута.

Шокований Кейт не вірив своїм вухам.

— Батько примушував тебе спати з Алісою?!

— Ну, навіщо так грубо. Наш татусь делікатна людина, — в її голосі пролунав неприхований сарказм, — він лише тонко натякнув, що чим ближче я з нею зійдуся, то буде краще. Жодного примусу не знадобилося. Аліса мені зразу сподобалась, ми швидко зійшлися… словом, усе в нас було добре, поки Маріка, ця мала сучка, не заморочила їй голову.

Як і минулого разу, Кейт проіґнорував випад сестри на Марічину адресу.

— А як батько поставився до твого розриву з Алісою?

— Певна річ, негативно. Дуже сердився. Я знала, що так буде, тому довго терпіла, вдавала, що не підозрюю про Алісині шури-мури з Марікою, ніяк не наважувалася на відверту розмову… І це була моя помилка. Можливо, якби це сталося раніше, Аліса обрала б мене, а не Маріку. Однак я сподівалася, що все владнається само по собі. Великі надії покладала на тебе — що ти окрутиш Маріку, і вона думати забуде про Алісу… Та коли Маріка оселилась у Норвіку, коли вони стали щоночі спати разом, тут я вже не витримала. — Джейн замовкла й опустила очі. — Правда, Аліса не хотіла зі мною розлучатися. Вона запропонувала… ну, щоб ми були втрьох. Маріка погодилася.

— А ти ні?

— Звісно ж, ні. Це не для мене.

— Розумію, — сказав Кейт. — Схоже, й для батька це було занадто.

Сестра пирхнула:

— Ой, не сміши мене! Я просто не сказала йому правди — ні про причини нашої сварки, ні про стосунки Аліси з Марікою. Якби він знав про їхню пропозицію, то змусив би мене пристати на неї.

— Так гадаєш?

— Я цього певна. Йому начхати на мої почуття… так само, як і тобі. Ви з ним один одного варті.

Кейт гірко зітхнув:

— Невже ти ніколи не пробачиш мене?

Джейн рішуче похитала головою.

— Таке неможливо забути, — сказала вона незлобливо, просто констатуючи факт.

— А я не прошу забути, я прошу пробачити. Минуло вже десять років…

— Лише десять років, Кейте. Лише. Я пам’ятаю все так виразно, ніби це сталося щойно вчора.

— Тоді мені було п’ятнадцять. Я був дурним хлопчиськом.

— А мені це не було дванадцяти. Я була наївним та невинним дівчам і не до кінця розуміла, що відбувається. Зате ти чудово все розумів.