Олег Авраменко - Заборонені чари

Але це все. Їй не вдасться відлучатися надовго, її зустрічі з сером Генрі будуть короткими, а про зустрічі з Алісою взагалі можна забути… Ні, так не годиться! Зовсім не годиться…

— Будь ласка, братику, — заблагала Маріка. — Не треба цього робити. Ну, будь ласочка…

— Я так вирішив, сестро, — суворо відповів Стен. — Я твій старший брат і маю дбати про тебе. Я не можу допустити, щоб ти проводила ночі хтозна де… і хтозна з ким. — В останніх братових словах виразно вчувалася гіркота.

— А якщо… — несміливо почала Маріка. — Якщо я скажу тобі, якщо заприсягнуся, що в мене немає ніякого коханця. І не було. Тобі не конче вірити мені на слово. Запроси лікаря, хай перевірить, чи я незаймана. Або сам перевір — я не заперечую.

Стен був такий збентежений і шокований цією пропозицією, що його обличчя аж запашіло.

— Не верзи дурниць, Маріко! Ти ж чудово розумієш, що я цього не зроблю. Я дуже люблю тебе й поважаю, щоб так принижувати.

Відчувши під ногами хай і вельми хисткий, але хоч якийсь ґрунт, вона відразу перейшла в наступ:

— Якщо ти справді любиш і поважаєш мене, то мусиш мені довіряти. Коли я кажу тобі, що не вчинила нічого негідного, отже, так воно і є.

Цей арґумент трохи остудив Стенів запал. Він почухав потилицю й подивився собі під ноги.

— Але ж… Довіра має бути взаємною, сестричко. Якщо ти насправді… ну, розумієш, про що я… то чому не хочеш сказати, куди ходиш уночі? Погодься, це дуже підозріло. І твоє безсоромне вбрання… і все інше. Можливо, ти, сама про те не підозрюючи, сплуталася з поганими людьми. Я непокоюся за тебе.

— Не треба непокоїтись. Люди, з якими я, за твоїм висловом, сплуталася , достойні й шановані. А що ж до вбрання, то там, де я буваю, так одягаються всі порядні дівчата.

— Та де ж, урешті, ти буваєш? — вигукнув Стен. — У якому кінці світу порядні дівчата вдягаються як… як шльондри!

Маріка відчула: ще трохи — і брат знову вибухне. На кінчику язика в неї вертілося одне закляття, яке брат не зможе відбити і яке, не завдавши йому шкоди, хвилин на п’ять цілковито знерухомить його. Цього цілком вистачить, щоб знову відкрити портал і втекти до Норвіка. Звичайно, вона щодня зв’язуватиметься зі Стеном, надсилатиме йому повідомлення, що з нею все гаразд, але не стане повертатися, доки брат не перебіситься і не визнає за нею право на самостійне життя. А тим часом Маріка мешкатиме в сера Генрі, остаточно вилікує його, поверне йому сили та здоров’я. Крім того, щодня і щоночі вона буде з Алісою, їм більше не доведеться дорожити кожною хвилиною, вони матимуть удосталь часу одна для одної…

Проте такий вчинок означатиме цілковитий розрив зі Стеном. Певна річ, вони й далі залишатимуться ріднею, але теперішньої близькості між ними вже ніколи не буде. А Маріка дуже цінувала свої стосунки з братом і не хотіла їх руйнувати. Зрештою, втеча — це крайній захід, і вона зможе вдатися до нього пізніше, коли обставини складуться так, що не залишиться іншого виходу. Ну а зараз… Що ж, нічого не вдієш. Доведеться обирати з двох лих менше. Хоча братові буде боляче…

— Будь ласка, Стене, не примушуй мене. Просто повір мені на слово. Так буде краще для нас обох. І передовсім — для тебе.

— Для мене буде краще, коли ти скажеш правду.

— Востаннє прошу тебе…

— А я наполягаю!

Маріка гірко зітхнула.

— Ну, раз так… — І скоромовкою випалила: — Я була в батька.

Стен кривився, мовби з’їв щось кисле.

— Дуже дотепно! — Він пирхнув. — І зовсім не смішно.

Маріка жалісливо подивилася на нього.

— Я кажу не про твого батька, Стене. А про мого .

На якусь мить їй здалося, що вона мимоволі привела в дію своє закляття. Стен завмер, як паралізований, ноги йому підкосилися, але він таки зміг устояти, дошкандибав до найближчого стільця й важко всівся на нього, втупившись бездумним поглядом у протилежну стіну.

— Даруй, Стене, — тихо сказала Маріка. — Я ж попереджала…

— Залиш мене… Зараз же!

Маріка мовчки кивнула — радше собі, ніж йому, — і вийшла з кабінету, зачинивши за собою двері.

У спальні напівсили горів вправлений у люстру магічний світильник. На ліжку були безладно розкидані подушки, зім’ята ковдра лежала на підлозі, а лялькова голова знайшлась аж у дальньому кутку кімнати.

„Братик добряче лютував,“ — подумала Маріка, скидаючи жакетку.

Також вона скинула спідницю та блузку, закуталась у просторий довгий халат, а своє тамтешнє вбрання віднесла в ґардеробну, якнайдалі від Стенових очей. Повернувшись до спальні, Маріка вмостилася на краю ліжка і стала чекати на брата.