Олег Авраменко - Заборонені чари

— Гаразд, — сказала Маріка і знов поцілувала її. — А після обіду трохи полюбимося. Хочеш?

— Ще б пак! — усміхнулась вона. — Завжди цього хочу.

— Ну, тоді я ввімкну в гостьовій обігрів.

З цими словами вона вийшла з кабінету, а Аліса влаштувалася за столом і підсунула до себе ноутбук, на клавішах якого були наліпки з літерами грецького алфавіту. Ще при першій їхній зустрічі Анте Стоїчков попросив її укласти словансько-англійський розмовник. Аліса охоче взялася до цієї справи й віддавала їй майже весь свій вільний час — якого вона мала вдосталь, оскільки, всупереч умовлянням Маріки та сера Генрі, таки полишила університет.

Та наразі робота в Аліси не йшла на лад, вона знай відволікалася, поринала в задуму. Всьому виною був лист від місіс Волш, який викликав у Маріки таку гостру реакцію. Аліса, звичайно, не вірила в ту маячню, що буцімто Кейт і Джейн втекли до світу Конорів, щоб жити разом, проте її доймала цікавість: які ж підстави були в їхньої матері, щоб так подумати?…

Зрештою Аліса програла боротьбу з собою й висунула шухляду стола, в якій лежав цей лист. Тобто, лежав раніше — тепер його там не було.

Це нітрохи не здивувало і не збентежило Алісу, а ще дужче розпалило в ній бажання прочитати його. Хвилину чи дві вона сиділа на місці й зосереджено міркувала над тим, де Маріка могла поспіхом сховати листа. Потім встала і впевнено підійшла до книжкової шафи, на одній з полиць якої стояли медичні підручники та часописи. Розкритий конверт знайшовся між сторінками найсвіжішого журналу.

„Даруйте, місіс Волш,“ — подумки вибачилась Аліса, виймаючи з конверта складені втроє аркуші паперу.

Ґордон Волш зім’яв свою краватку й люто жбурнув її в куток кімнати.

— Ідіоти! Кретини! Боягузи!

Дейна Волш ніяк не відреагувала на цей бурхливий сплеск емоцій з чоловікового боку. За двадцять п’ять років подружнього життя вона вже звикла до його частих нападів люті і навчилася зносити їх спокійно, без нервів. До того ж, щойно Ґордон повернувся зі зборів Курії, де за минулі два тижні, з цілком зрозумілих причин, він стрімко втратив свої колишні позиції. Серед Послідовників навіть почалися розмови про те, що для Північної Європи потрібен новий Куратор. А сьогодні переважною більшістю голосів Курія ухвалила рішення, від якого Ґордон Волш мало не сказився.

— Це неприпустимо! — твердив він, крокуючи по вітальні й відчайдушно жестикулюючи. — Ми не повинні поступатися. Маємо досить важелів впливу, щоб наполягти на своєму. Ці недоумкуваті політики не дивляться далі чергової виборчої кампанії, але ми… Ми мусимо думати про майбутнє — про наших дітей, онуків і правнуків, про все людство. А що ми робимо зараз? Закладаємо бомбу вповільненої дії, от що! Перекладаємо проблему на плечі наших нащадків, а самі вмиваємо руки. Я вже не кажу про те, що ми віддаємо цілий світ на поталу цим мутантам, цим…

Далі Дейна його не слухала. Він говорив, кричав, лаявся, щось доводив відсутнім опонентам, а вона дивилася на нього і все питала себе, чому продовжує жити з ним. Чому не пішла раніше, чому не йде зараз. Їхнє кохання померло невдовзі після одруження, згодом зникла повага, а потім — і рештки прихильності. Залишилася тільки звичка. І ще був син, якого вона не хотіла втрачати… А коли Кейт виріс, було надто пізно починати нове життя.

„Я одна в усьому винна,“ — з сумом думала Дейна Волш. — „Лише я. Якби тоді я наважилась, якби знайшла в собі сили…“

Вона встала з канапи і, урвавши чоловіка на півслові, сказала:

— Я маю справи, Ґордоне. Якщо буду потрібна, шукай мене по мобільному.

Ґордон Волш утупився в неї безтямним поглядом. Захопившись розмовою з самим собою, він геть забув про її присутність.

Не дочекавшись від нього відповіді, Дейна Волш піднялася по сходах на другий поверх і ввійшла до лабораторії. Вона поспішала. При всій зовнішній незворушності, вона була дуже схвильована рішенням Курії. Хоча видавалося малоймовірним, що саме в той час у Норвіку перебуватимуть Кейт і Джейн, така можливість, проте, існувала. Крім того, Дейна не бажала зла ні Алісі, яку знала вже кілька років і яка була кращою подругою її доньки, ні Маріці, з якою вона жодного разу не зустрічалась, але до якої, з незрозумілих їй самій причин, почувала щиру симпатію, ні старому Генрі МакАлістеру, чия вина полягала лише в тому, що він кохав Марічину матір. В одному вона погоджувалася з чоловіком: підтриманий Курією план дій був великою помилкою. Жахливою помилкою…