Джон Роналд Руел Толкін - Повернення Короля

- Так, - зізнався Гандальф, - мені не хотілося, щоб Сем повертався один. Утрьох вам буде краще. Сьогодні, зараз, на цьому причалі, кінець нашому товариству. Залишайтеся з миром! Не кажу вам: не плачте, тому що сльози часом - це добре.

Фродо поцілував Меррі, Піна, потім Сема і зійшов на борт. Підняли вітрила, повіяв вітер, і перлисто-сірі хвилі понесли корабель до виходу із затоки. У руці Фродо блиснув вогник - фіал Галадріелі, - блиснув і згас.

Корабель вийшов у відкрите море і повернув на захід. І одного разу, дощової ночі, Фродо вловив у повітрі ніжні пахощі і тихий наспів. Йому здалося, як колись уві сні в домі Бомбадила, що сіра завіса дощу перетворюється на сріблясте скло і тане, відкриваючи біле узбережжя, а ще далі - зелені ліси, освітлені вранішнім сонцем.

Але для Сема в той вечір, коли він стояв один на опустілій пристані, настала темна ніч, і на сірому просторі Моря він не бачив нічого, крім легкої тіні, що тане на заході. Довго стояв він, слухаючи гомін та зітхання хвиль, що билися в береги Середзем'я, і голос Моря глибоко запав у його душу.

Поруч мовчки стояли Меррі і Пін.

Нарешті троє друзів знайшли в собі сили відвернутися і, не оглядаючись більше, вирушили в зворотний шлях. Вони не обмінялися жодним словом, поки не перетнули кордон Гобітанії, але кожного на цьому довгому, невеселому шляху тішила присутність друзів. [295]

Коли викали, нарешті, на Східний Тракт, Меррі і Пін попрямували до себе в Забоччя і їхали, вже співаючи, знайомими місцями. Сем дістався до Заріччя надвечір. Ще здаля він помітив на Кручі жовтий вогник і відблиски каміна. Вечеря чекала його на столі, як він і сподівався. Трояндочка завела його за руку до будинку, посадила в крісло і принесла з ліжечка маленьку Еланор. Сем взяв дочку на руки і сказав, глибоко зітхнувши:

- Ну, ось я і повернувся!