Урсула Ле Ґуїн - Останній берег

— Я жив на Пельні, — почав він, звертаючись до Геда, — після того, як ти, бундючний чаклуне, вирішив, що, зганьбивши мене, зламав мій дух. О, ти й справді дав мені добрий урок, але зовсім не той, на який сподівався! Я тоді сказав собі: тепер я бачив смерть, і я її не хочу. Нехай уся ця дурна природа йде своїм недолугим шляхом, але я — людина, найвище досягнення природи, навіть вище, ніж вона сама. Я не піду шляхом смерті і залишуся тим, ким був досі! Відтак я знову взявся студіювати твори Пельнських мудреців, але знайшов там лише натяки і поверхові згадки про те, що мене цікавило. Тож я, по суті, перекроїв їх на свій лад і склав нове заклинання — наймогутніше з-поміж заклять, які будь-коли існували у Всесвіті! Наймогутніше й останнє!

— Але, промовивши це закляття, ти сконав...

— Так! Я помер! Мені тоді вистачило духу піти в небуття і знайти те, що нікому з вас, боягузів, відшукати не вдалося, — дорогу з Потойбіччя у світ живих. Я відчинив двері, які були замкнені від початку часів. І тепер я вільно приходжу у країну темряви і вільно повертаюся у світ живих. Я, єдина людина в історії людства, став Повелителем Двох Світів. І знайдені мною двері відчиняються не тільки тут, а й у душах живих людей, у найпотаємніших куточках буття, у таких глибинах, де всі ми рівні перед Великою Пітьмою. Люди розуміють це і приходять до мене. І душі мертвих мусять являтися на мій поклик, бо я анітрохи не втратив чарівної сили живого мага: якщо я наказую, вони всі вирушають до кам'яної стіни — геть усі: душі великих володарів, і чаклунів, і гордих жінок!.. Зі смерті — в життя; і навпаки, з життя — у смерть. За моїм наказом! Всі мусять коритися мені, і живі, й мертві, мені — єдиному володареві, котрий помер, але залишився живим!

— І де ж вони зустрічаються з тобою, Кобе? Де вони можуть тебе знайти?

— Поміж двох світів.

— Але ж це не життя і не смерть. Що таке, по-твоєму, життя?

— Влада.

— А що таке любов?

— Влада, — важко повторив сліпець, знизавши плечима.

— А що таке світло?

— Пітьма!

— Назви своє ім'я!

— Я не маю імені.

— У цій країні ніхто не приховує свого Істинного імені...

— Тоді назви мені своє!

— Моє ім'я Гед. А твоє?

Сліпець трохи повагався і сказав:

— Коб. Павук.

— Це тільки прізвисько, а де ж твоє ім'я, твоє Істинне ім'я? Де твоя справжня суть? Чи не залишилася вона на Пельні, коли ти помер? Ти надто багато не пам'ятаєш, Повелителю Двох Світів. Ти забув, що таке світло, любов, Істинне ім'я...

— Зате тепер я знаю твоє Ім'я, а отже, маю владу над тобою, чаклуне Геде! І що тобі з того, що колись ти був Архімагом?

— Моє Ім'я не стане тобі в пригоді, — спокійно промовив Гед. — І ти не маєш жодної влади наді мною. Я — жива людина, тіло моє лежить на березі Селідору, під сонцем, на землі, яка невпинно обертається навколо своєї осі. І лише тоді, коли моє тіло помре, я потраплю сюди: але то вже буде лише моє Ім'я, тільки тінь справжнього Геда. Невже ти цього не второпав? Невже ти ніколи не розумів цього? Ти, що зумів викликати із небуття стільки душ, кому вдалося змусити явитися на білий світ навіть душу мого повелителя Ерет-Акбе, наймудрішого з-поміж людей? Хіба ти не збагнув, що навіть він — тепер всього лише тінь, безтілесне ім'я. Але його смерть не перекреслила Життя — як не применшила вона і слави його великого імені, і значення його видатних подвигів. Зараз Ерет-Акбе там — розумієш, там, а не тут! Тут нема нічого, крім куряви і тіней. А там він став землею і сонячним світлом, листям дерев і польотом орла. Він живий. І всі, хто помирає, теж живуть; вони відроджуються, бо життя не має і ніколи не матиме кінця-краю! Життя кожної людини триває вічно! Лише ти один занапастив своє життя, намагаючись уникнути власної смерті. Ти втратив смерть, щоб урятувати себе, але ти втратив і життя. О так, звісно, ти врятував себе! Своє безсмертне "я"! Але що воно таке? Хто ти такий?

— Я — це я. Моє тіло ніколи не зітліє, ніколи не помре.

— Жива плоть відчуває біль, Кобе; живе тіло старіє і помирає. Смерть — це та ціна, яку ми платимо за наше життя. І за Життя взагалі.

— А я нікому ні за що не платитиму! Я можу вмерти і тієї ж миті ожити знову! Мене не можна вбити, я безсмертний, тільки я збережу своє "я", свою сутність на віки вічні!

— Тоді хто ж ти такий?

— Безсмертний! Єдиний безсмертний у Всесвіті!

— Назви своє ім'я.

— Я — Великий Король.

— Назви моє ім'я. Я сказав його тобі хвилину тому. Назви моє ім'я!

— Ти несправжній. У тебе нема ніякого імені. Існую тільки я один.