Стивен Кинг - Шукач [Стрілець]. Темна вежа I

Зазвичай на кожному кінці проходу збирався натовп глядачів і родичів, бо обряд завжди проводився з суворим дотриманням усіх звичаїв. Як правило, хлопець мусив досягти вісімнадцятирічного віку. Про тих хлопців, що не пройшли випробування до двадцяти п'яти років, помалу забували: вони ставали безіменними землевласниками, що не спромоглися стати на герць і сказати «все або ніщо». Але сьогодні з глядачів тут були тільки Джеймі Декері, Катберт Олґуд, Алан Джонс і Томас Вітмен. Вони скупчилися в тому краю, яким заходили хлопчики, і, роззявивши роти, чекали. У очах стояв вираз непідробного жаху.

— Зброя, дурню! — з мукою просичав Катберт. — Ти забув зброю!

— Не забув, — відповів хлопець. Наче крізь пелену, зринула думка про те, чи дійшла звістка про його шаленство до головного замку — до матері… й до Мартена. Батько вирушив на полювання, яке триватиме ще кілька днів. Роланд відчув, що йому стає соромно, бо батько напевне міг би якщо не підтримати, то бодай зрозуміти його. — Корт прийшов?

— Корт тут, — донісся з дальнього кінця коридору голос, і Корт, одягнений у коротку натільну сорочку, виступив уперед. Лоб його прикривала широка шкіряна пов'язка, аби піт не стікав у очі. Щоб тримати спину рівно, Корт одяг брудний пояс. В одній руці він тримав важку дерев'яну палицю: один її кінець був нагостреним, а другий — тупим і схожим на лопату. Почався нудний перелік питань, який усі вони, обрані сліпою кров'ю, що текла в жилах їхніх предків від короля Ельда, знали напам'ять, чекаючи того дня, коли їм, можливо, пощастить стати чоловіками.

— Чи мав ти поважну причину з'явитися тут, хлопче?

— Я маю поважну причину.

— Ти прийшов як вигнанець з дому твого батька?

— Таким я прийшов. — І таким і залишиться, поки не здолає Корта. А якщо Корт переможе його, тоді він навіки стане ізгоєм.

— Ти прийшов із обраною зброєю?

— Так.

— Яка твоя зброя? — Це питання давало вчителеві перевагу, шанс підкоригувати свій план битви залежно від того, що обрав супротивник: пращу чи спис, палицю чи лук.

— Моя зброя — Давид.

Корт на мить завагався. Відповідь його здивувала, може, навіть збентежила. І це було на краще.

Можливо, на краще.

— То з цим ти виступаєш проти мене, хлопче?

— Так.

— В ім'я кого?

— В ім'я мого батька.

— Назви його.

— Стівен Діскейн із роду Ельда.

— Тоді захищайся.

І Корт, перекладаючи палицю з однієї руки до другої, рушив уперед коридором. Хлопчики злякано зітхнули, наче зграйка пташок затріпотіла крильми, коли їхній дан-дін виступив йому назустріч.

Моя зброя — Давид, учителю.

Чи зрозумів Корт? І якщо так, то чи до кінця він збагнув значення цих слів? Бо якщо так, то все пропало. Щоб виграти бій, можна було розраховувати тільки на несподіванку… а також на те, що сокіл ще не втратив бойового запалу. Чи буде він просто сидіти, не реагуючи ні на що, коли Корт із розмаху вдарить його палицею? Чи спробує врятуватися у високому розпеченому небі?

Коли вони почали зближуватися (кожен досі перебував на своєму боці межі), хлопчик нервово розв'язав ковпак сокола. Тканина впала на зелену траву, і Корт зупинився мов укопаний. Роланд побачив, що погляд старого воїна опускається на птаха, очі розширюються від здивування і він поволі починає розуміти, що відбувається.

— Ах ти ж малий дурень! — майже простогнав Корт, і Роланд розлютився через те, що з ним так розмовляють.

— Взяти! — прокричав він, піднімаючи руку.

І Давид, мовчки знявшись у повітря, маленькою коричневою кулею полетів уперед. Один раз, другий, третій змахнувши дужими крильми, птах вчепився кігтями Кортові в обличчя, роздираючи плоть клювом. У розпечене повітря полетіли бризки крові.

— Хей! Роланд! — несамовито заволав Катберт. — Перша кров! Перша кров, клянуся своїм животом! — І він так сильно вгатив себе кулаком у груди, що там напевно залишився синець, який не загоюватиметься цілий тиждень.

Втративши рівновагу, Корт заточився назад. Палиця піднялася вгору і даремно молотила повітря над їхніми головами. Сокіл перетворився на суцільний розмитий жмут пір'я, що рухався хвилями, піднімаючись і опадаючи.

Тим часом хлопець стрілою помчав уперед, тримаючи руки перед собою клином, притиснувши лікті до боків. Він отримав шанс і — швидше за все — єдиний.

Та все одно Корт мав над ним перевагу: він був занадто спритний. Птах майже повністю затулив йому огляд, але палиця знову зметнулася вгору, цього разу лопатоподібним кінцем уперед, і Корт холоднокровно вчинив єдине, що могло на ту мить зарадити ситуації. Безжально орудуючи біцепсами, він тричі вдарив себе в обличчя.