Стивен Кинг - Шукач [Стрілець]. Темна вежа I

— Ти хочеш убити мене. Він убив мене першим, а ти будеш другим. І я думаю, ти це знаєш.

Стрілець відчув присмак брехні на вустах, а потім вимовив її уголос:

— Нічого з тобою не станеться. — А потім була ще більша брехня: — Я про тебе подбаю.

Джейкове обличчя посіріло, і він більше нічого не говорив. Тільки знехотя простягнув руку, і так вони зі стрільцем пліч-о-пліч обігнули поворот ріки. Там вони й наштовхнулися на останню стіну та чоловіка в чорному.

Він стояв на висоті не більше ніж двадцять футів над ними, праворуч від водоспаду, що вивергався з велетенського нерівного пролому в скелі. Невидимий вітер тріпав поли його сутани з каптуром. Одна рука стискала посох, а друга була простягнута в знущальному жесті привітання. Здавалося, що це пророк стоїть під цим неспокійним небом на виступі скелі — пророк кінця світу, а голос його — це глас Єремії.

— Стрільцю! Пророцтва древніх збуваються — і про це чудово дбаєш ти. Доброго дня, і доброго дня, і ще раз доброго дня! — Він вклонився. Звук його сміху розійшовся луною й перекрив ревіння водоспаду.

Недовго думаючи, стрілець дістав револьвери. Ззаду, справа від нього, маленькою тінню зіщулився хлопчик.

Руки не слухалися, і перш ніж здобути над ними контроль, Роланд вистрелив тричі. Бронзова мелодія луни відскакувала від схилів гірської долини, що обступали їх з усіх боків, і заглушувала звуки вітру та води.

Над головою чоловіка в чорному хмаркою розлетівся на друзки граніт, друга хмарка виникла ліворуч від його каптура. Роланд стріляв тричі й три рази не влучив.

А чоловік у чорному все сміявся — щиро, від душі. Здавалося, цей сміх кидає виклик слабнучій луні пострілів.

— Невже ти готовий ось так просто взяти й убити всі свої відповіді, стрільцю?

— Спускайся, — сказав стрілець. — Зроби це, і ми матимемо відповіді.

І знову лункий, сповнений іронії сміх.

— Твої кулі не здатні мене налякати, Роланде. Я боюся лише твоєї рішучості знайти відповіді.

— Спускайся.

— Поговоримо на тому боці, — відказав чоловік у чорному. — Там будемо радитися й довго вестимемо перемовини. — Зблиснувши очима на Джейка, він додав: — Удвох.

Тихо скрикнувши, Джейк налякано відсахнувся, і чоловік у чорному, майнувши сутаною в сірому повітрі, як кажан крилом, повернувся і зник у розломі, з котрого нестримно вивергалася вода. Стрільцеві довелося покликати на допомогу всю свою непохитну силу волі, аби не вистрілити йому вслід. Невже ти готовий ось так просто взяти й убити всі свої відповіді, стрільцю?

Тільки звуки вітру й води лишилися в горах, звуки, що наповнювали це місце запустіння тисячу років. І все ж чоловік у чорному там стояв — цей факт годі було заперечувати. Минуло дванадцять років, відколи Роланд востаннє бачив його, та й то мигцем, а тепер ось лицезрів зблизька, розмовляв з ним. І чоловік у чорному сміявся.

На тому боці ми будемо радитися й довго вестимемо перемовини.

Хлопчик дивився на нього знизу вгору, тремтячи всім тілом. І раптом стрілець на якусь мить побачив, що на лиці Джейка проступають риси обличчя Еллі, жінки з Талла, — шрам виділяється на чолі, наче німе звинувачення. Почуття брутальної ненависті піднялося з глибин Роландовоїдуші. Тільки пізніше він зрозуміє, що шрам на чолі Еллі й шпичак, котрий стирчав із Джейкового лоба в його видіннях, були в одному й тому самому місці. Мабуть, Джейк вловив відгомін його думок, бо тихо застогнав. Але хлопчик міцно стиснув губи і не випустив стогін назовні. У нього були всі задатки для того, щоби стати справжнім чоловіком, можливо, навіть стрільцем. Якби ж то тільки був час.

Стрілець відчув, як десь у незвіданих надрах його тіла зароджується величезна нечестива спрага, яку не в змозі вдовольнити ні вода, ні вино. Світи тремтіли, до них майже можна було дотягнутися пальцями, і він на якомусь інстинктивному рівні боровся з тим, аби не піддатися псуванню, усвідомлюючи, проте холодним розумом, що ця боротьба марна. Так буде довіку. У кінці завжди залишається тільки ка.

Був полудень. Він підвів очі, дозволяючи хмарному мінливому світлу дня востаннє осяяти надто вразливе сонце його доброчесності. «Насправді за зраду ніхто не розплачується сріблом, — подумав він. — Ціна зради — тільки кров».

— Іди зі мною або лишайся, — сказав стрілець.

У відповідь на ці слова хлопчик гірко й невтішно усміхнувся — усмішкою свого батька. Та цього Джейк не міг знати.

— А якщо залишуся, то буду в повному порядку, — сказав він, — Сам-однісінький у горах. Хтось обов'язково прийде і врятує мене. Будуть тістечка й бутерброди. І кава в термосі. Це ти хочеш сказати?