Стівен Кінг - Крізь час. Темна Вежа II

У голові стрільця зазвучав голос Корта.

Слухайте сюди, шмаркачі. Слухайте, якщо вам дорогі ваші життя, бо одного дня їх зможе врятувати тільки те, що я вам скажу. Вам не дано побачити все, що ви сприймаєте оком. Вас прислали до мене, аби я, серед іншого, показав вам те, що ви не помічаєте, в тому, що ви споглядаєте — чого не бачите, коли налякані, чи б'єтеся, чи біжите, чи трахаєтеся. Ніхто не бачить усього, на що дивиться. Але перед тим, як ви станете стрільцями (авжеж, ті з вас, хто не піде на захід), ви однісіньким побіжним поглядом помітите більше, ніж дехто за все своє життя. А дещо з того, чого ви не помітите тим поглядом, ви побачите пізніше, в оці спогаду. Звісно, якщо ви доживете до того часу, коли буде що згадати. Бо різниця між тим, що бачиш, і чого не помічаєш, може виявитися межею між життям і смертю.

Він бачив землю з фантастичної висоти (чомусь це викликало в нього сильніше запаморочення і спантеличило більше, ніж візія росту, що виникла у нього перед самим кінцем розмови з чоловіком у чорному, бо побачене крізь двері візією не було). І, навіть попри вкрай ослаблену увагу, він все ж відзначив про себе істотну річ: земля, яку він бачив, не була ні пустелею, ні морем, а якимось зеленим і неймовірно просторим обширом, помережаним вузькими смужками води. Саме через них стрілець подумав, що це болото, але…

Вкрай ослаблена увага, грубо перекривив його Кортів голос. Ти бачив більше!

Так.

Він бачив щось біле.

Білі краї.

«Браво, Роланде!» — тріумфально вигукнув Корт у його голові. Роланд наче наяву відчув сильний удар його важкої мозолистої руки. І зморщився.

Він дивився крізь вікно.

Стрілець із зусиллям звівся на ноги, простягнув руку вперед, шкірою долоні відчув пекучі холодні лінії витонченої розжареної ручки. А потім знову відчинив двері.

Видиво, до якого він підготувався, — земля зі страхітливої, небаченої висоти, — зникло. Тепер перед його очима були слова, значення яких він не розумів. Роланд майже збагнув їхнє значення — напис виглядав так, наче Великі Літери були перекручені…

Над словами було зображення якогось екіпажа, що пересувався без коня, транспортного засобу з двигуном. Мабуть, таким був переповнений світ до того, як зрушити з місця. Зненацька він згадав про те, що розповідав Джейк на придорожній станції, коли стрілець його загіпнотизував.

Цей екіпаж без коня (біля нього стояла жінка, вбрана у хутряне боа, й сміялася) міг виявитися тим, що переїхав Джейка в дивному чужому світі.

«Це і с той інший світ», — подумав стрілець.

Зненацька видиво…

Не змінилося, а почало рухатися. Стрілець похитнувся на ногах, відчуваючи запаморочення і приплив нудоти. Слова і малюнок опустилися, і тепер він здалеку бачив прохід із подвійним рядом сидінь. З них тільки декілька були порожніми, всі інші заповнені чоловіками в дивному вбранні. Нічого подібного він раніше ніколи не бачив, але вирішив, що це костюми. Те, що було обв'язано в них навколо ший, могло бути краватками чи шийними хустками, яких йому ще не доводилося бачити. І, наскільки він міг судити, ні в кого не було зброї. Стрілець не побачив жодного кинджала чи меча, не кажучи вже про револьвери. Що ж це за довірливі вівці? Декілька чоловіків читали щось із аркушів паперу з дрібними літерами, то тут, то там серед слів були розкидані картинки. Інші писали на папері ручками, не схожими на жодну з тих, які стрілець бачив у своєму житті. Але до ручок йому було байдуже. Значення мав папір. Він жив у світі, де цінність паперу й золота була майже однаковою. Так багато паперу він не бачив ще ніколи. Щойно один із чоловіків вирвав аркуш із жовтого блокноту, що лежав у нього на колінах, і зіжмакав його в кульку, хоча писав тільки угорі з одного боку, а на іншому не писав зовсім. Навіть змучений до краю, стрілець відчув благоговійний жах і обурення з приводу такого жахливого марнотратства.

Позаду чоловіків вип'ячувалася біла стіна з рядом вікон. Декілька з них були затулені чимось на кшталт фіранок, але за іншими виднілося блакитне небо.

До проходу наблизилась якась жінка, вбрана у щось схоже на форму, але такого одягу Роландові ще не доводилося бачити. Це був яскраво-червоний комплект зі штанами. Він бачив те місце, де закінчувалися її ноги й починалося лоно. Жодна бачена ним раніше жінка в одязі так не виглядала.

Вона підійшла до дверей так близько, що Роланд подумав, чи не пройде вона в них, і незграбно зробив крок назад, якимось дивом не впавши. Вона подивилася на нього з натренованою турботливістю жінки, що водночас є служницею і господинею нікому, крім самої себе. Але не це зацікавило стрільця. Його увагу привернув вираз її обличчя, що геть не змінився. Жодна жінка — та й жодна людина, коли вже на те пішло, — не дивитиметься так на брудного, виснаженого чоловіка, що непевно стоїть на ногах, з револьверами, перехрещеними на стегнах, скривавленою ганчіркою, обмотаною довкола правої руки, і в джинсах, які виглядали так, наче по них пройшлися циркулярною пилкою.