Стівен Кінг - Крізь час. Темна Вежа II

Джейк потрапив до стрільцевого світу аж ніяк не через чарівні двері. Портал, яким він пройшов, був простішим і значно прозаїчнішим: хлопчик народився у світі Роланда, бо помер у власному світі.

Його вбили.

А власне, підштовхнули.

Штурхонули на проїжджу частину, під колеса автомобіля, коли малий ішов до школи, тримаючи пакунок зі сніданком в одній руці та портфель з підручниками — в другій.

Його штовхнув чоловік у чорному.

«Він наміряється це зробити! Просто зараз! Ось яке покарання мені призначене за те, що я вбив Джейка у своєму світі. Я побачу, як його вбивають тут, і не зможу цьому зарадити!»

Але стрілець усе життя тільки тим і займався, що йшов проти жорстокої долі — то було його ка, якщо хочете знати, — тож він виступив уперед, не роздумуючи, керуючись рефлексами, які так глибоко засіли в його підсвідомості, що вже майже перетворилися на інстинкти.

І в ту саму мить його осяяла думка, жахлива й іронічна водночас: «А що, як тіло, до якого він увійшов, належить самому чоловікові в чорному? Що, як, кинувшись рятувати хлопчика, він побачить, як власні руки штовхають його на дорогу? А раптом усе це відчуття контролю — облудне, і Волтерів останній розвеселий жарт полягає в тому, що Роланд власноруч мусить убити хлопчика?»

На одну-єдину мить Джек Морт втратив тонку міцну стрілу своєї зосередженості. Вже готуючись стрибнути вперед і штовхнути малого під колеса, він відчув дивний імпульс, і мозок витлумачив його неправильно, так само й тіло часом помилково приписує біль у одній своїй частині зовсім іншому органу.

Коли стрілець виступив уперед, Джекові здалося, що йому на потилицю сів якийсь жук. Не оса, не бджола й не інша комаха зі справжнім жалом, ні, проте кузька була кусючою і вжалене місце чесалося. Можливо, комар. Утрату концентрації уваги у вирішальний момент Джек приписав саме цьому укусові. Ляснувши себе по потилиці, аби прибити надокучливе створіння, він повернувся до хлопчика.

Йому здалося, що він не встиг ще й оком зморгнути, але насправді минуло сім секунд. Він не відчув ані стрімкого наближення стрільця, ані його не менш хуткого відступу. І жодна людина з тих, що снували навколо (людей-що-йшли-на-роботу, в більшості своїй з підземки в сусідньому кварталі, йшли з обличчями, припухлими після сну, й напівсонними відстороненими поглядами), не помітила, як змінився колір Джекових очей за строгими окулярами із золотою оправою: звичний насичений відтінок блакиті набув світлого забарвлення. І так само ніхто не помітив, як до цих очей знову повернувся їхній звичайний зеленувато-синій колір. Та коли це сталося і Джек знову зосередив увагу на хлопчикові, його охопила лють розчарування, гостра, наче тернова колючка: шанс було втрачено. Світлофор тепер горів іншим світлом.

Він подивився, як хлопчик переходить дорогу разом з іншими пішоходами, і собі повернувся в той бік, звідки прийшов, та рушив просто проти потоку людей.

— Гей, містере! Дивіться, куди пре…

Якась дівчина-підліток з кислою пикою. Він навіть не помітив. Грубо відштовхнувши її вбік, Джек пішов далі, не озираючись. Цілий оберемок книжок розлетівся в різні боки, і вслід кривдникові пролунало розлючене каркання. А він ішов собі П'ятою авеню, віддаляючись від Сорок третьої вулиці, де сьогодні запланував заподіяти смерть хлопчикові. Джекова голова була похилена, губи стулені так міцно, що на місці рота над підборіддям, здавалося, лишився тільки шрам від рани, що давно вже загоїлася. Проминувши місце на розі, де вулиця звужувалася, він не стишив ходи, а навіть прискорив темп, по черзі перетинаючи Сорок другу, Сорок першу, Сорокову. Десь посередині наступного кварталу він пройшов повз будинок, де мешкав хлопчик, і ледве окинув його побіжним поглядом (хоча за останні три тижні Джек кожного ранку супроводжував малого на шляху до школи, йшов за ним від будинку до рогу вулиці, розташованої за три з половиною квартали на П'ятій авеню, рогу, який він про себе охрестив Місцем для штовхання).

Дівчина, яку він зачепив, викрикувала йому вслід прокльони, але Джек Мортїх не чув. Так любитель метеликів не звернув би ані крихти уваги на звичайного непримітного метелика.

Джек теж був любителем метеликів. На свій кшталт.

За фахом він був успішним аудитором.

А штовхав заради розваги. Для нього це було всього лише хобі.

Стрілець повернувся в глиб свідомості цього чоловіка і там зомлів. Хоч одне все-таки тішило: вбивця — не чоловік у чорному, не Волтер.