Філіп Пуллман - Північне сяйво

, — Це означає, що вона вільна робити помилки. Нам залишається тільки сподіватися, що вона їх не зробить, але не можна керувати нею. Я дуже радий, що побачив цю дитину до того, як помер.

— Але звідки ви дізналися, що вона саме та дитина? І що то за створіння, які мандрують між світами? Мені важко зрозуміти вас, докторе Ланселіус, але ви здаєтеся мені чесною людиною…

До того, як консул встиг відповісти, двері відчинилися і зайшла Ліра, з тріумфом несучи невелику гілку небесної сосни.

— Ось ця! — сказала вона. — Я перевірила всі і впевнена, що саме ця.

Консул придивився до гілки і схвально кивнув.

— Так, — сказав він. — Добре, Ліро. Це чудово. Тобі пощастило мати такий інструмент, і я бажаю тобі з ним успіху. Я хочу дати тобі щось…

Він узяв гілку і відламав один прутик.

— Вона літала з ним? — спитала Ліра з благоговінням.

— Так. Я не можу віддати тобі всю гілку, адже вона потрібна мені для контакту з нею, але цього буде достатньо. Бережи його.

— Так, — відповіла вона, — дякую.

І вона поклала його в свою сумку поряд із алетіомет-ром. Фардер Корам торкнувся гілки, ніби на щастя, і на його обличчі був вираз, якого Ліра ще ніколи не бачила: немов пристрасна жага. Консул провів їх до дверей, де потиснув руку і Фардеру Кораму, і Лірі.

— Сподіваюся, на вас чекає успіх, — сказав він, стоячи на порозі на пронизливому холоді і дивлячись, як вони йдуть маленькою вулицею.

— Він знав відповідь про татар ще до того, як я про них дізналась, — сказала Ліра Фардеру Кораму. — Але-тіометр сказав це мені, але я мовчала. То був тигель.

— Я зрозумів, що він перевіряє тебе, дитино. Але ти правильно зробила, що була ввічливою і не виказала знання його наміру. З його боку то була корисна порада про ведмедя. Ми б самі до цього не додумалися.

Вони попрямували до складу саней, який розташовувався у двох бетонних приміщеннях. Навкруги розкинулися безплідні, порослі чагарником землі, повсюди між каменів стирчав бур'ян, а брудні калюжі були вкриті кригою. Похмурий чоловік в конторі сказав їм, що ведмідь звільняється о шостій, і їм не можна запізнюватися, бо він одразу ж іде просто у двір за баром Ейнарсона, де йому дають випити.

Тоді Фардер Корам повів Ліру до найкращого магазину одягу в місті і купив їй необхідне тепле вбрання. Вони купили парку із шерсті північного оленя, тому що вона добре захищає від дощу і від морозу, каптур парки був оторочений хутром росомахи, яке захищало від криги, що намерзала від дихання. Вони придбали також спідню білизну та чохли на чоботи зі шкіри оленяти, а ще шовкові рукавички, на які надягалися великі хутряні рукавиці. Чоботи та рукавиці були зроблені зі шкіри передніх ніг оленя, бо вона вважалася дуже міцною, а підошва чобіт виготовлена зі шкіри бородатого тюленя, що так само надійна, як і шкіра моржа, але легша. Останнім вони купили водонепроникний плащ з напівпрозорого шлунка тюленя, який повністю вкривав дівчинку.

У всьому цьому, із шовковим шарфом на шиї та з шерстяною шапкою на голові, та ще й у великому каптурі, натягнутому зверху, їй було дуже тепло. Але ж вони збиралися у набагато холодніші регіони, ніж цей.

Джон Фаа наглядав за розвантаженням корабля і з нетерпінням чекав на повідомлення від консула, але ще більше він зацікавився ведмедем.

— Ми підемо до нього сьогодні ж увечері, — сказав він. — Ти коли-небудь розмовляв з такими створіннями, Фардере Корам?

— Так, розмовляв, та ще й бився з одним, хоч не сам, слава Богу. Нам треба підготуватися до розмови з ним, Джоне. Він багато питатиме, я впевнений, і буде похмурим та впертим, але ми повинні найняти його.

— О, так. А як з твоєю відьмою?

— Ну, вона зараз далеко та ще й стала королевою клану, — відповів Фардер Корам. — Я дуже сподіваюсь, що зможу надіслати їй повідомлення, але очікування відповіді забере багато часу.

— Добре. Дозволь повідомити, про що я дізнався, старий друже.

Джон Фаа ледве міг всидіти від бажання розповісти їм щось. Він зустрів на пристані старателя з Нової Данії, з провінції Техас, на ім'я Лі Скоресбі, в якого була повітряна куля. Експедиція, до якої він сподівався приєднатися, не відбулася через брак коштів, навіть не виїхала з Амстердама. Отже, він був у скрутному становищі.

— Подумай лише, що ми можемо зробити за допомогою аеронавта, Фардере Корам! — сказав Джон Фаа, по-' тираючи свої великі руки. — Я переконав його приєднатися до нас. Здається, ми саме вчасно прибули сюди.

— Краще було б, якби ми точно знали, куди їхати, — відповів Фардер Корам, але ніщо не могло збентежити Джона Фаа.