Філіп Пуллман - Північне сяйво

— Пані Кольтер показувала тобі таку картку?

Ліра засумнівалася, тому що це вже була не брехня, а дещо інше, в чому їй не вистачало практики.

— Ні, — відповіла вона за мить. — Я бачила її в Коледжі Джордана.

— Хто її тобі показав?

— Він насправді не показував мені, — відзначила Ліра. — Я просто проходила неподалік і побачила її. А потім мого друга Роджера забрало Облаткове братство. Але…

— Хто показував тобі ту картку?

— Мій дядько Ізраель.

— Коли?

— Коли був у Коледжі Джордана останнього разу.

— Зрозуміло. Що ще ти вивчаєш? Я правильно почув, ти говорила щось про Облаткове братство?

— Так, але я почула про нього не від дядька. Я почула це тут.

«Що є абсолютною правдою», — подумала вона. Він пильно дивився на неї. У відповідь вона подивилася на нього зі всією своєю невинністю. Зрештою він кивнув.

— Отже, пані Кольтер вирішила, що ти готова допомагати їй. Цікаво. Ти вже брала участь?

— Ні, — відповіла Ліра. Що він мав на увазі? Пантелеймон дуже вчасно був у своїй найбільш невиразній формі метелика, тому не міг виказати її почуття. Вона також була впевнена, що її власне обличчя виражає невинність.

— А вона сказала тобі, що відбувається з дітьми?

— Ні, не казала. Я лише знаю, що вони якось пов'язані з Пилом, щось на зразок пожертви.

Знову це не було явним обманом, думала Ліра, адже вона не говорила, що пані Кольтер сама їй про все розповіла.

— Жертва — надто драматичне слово для даного випадку. Те, що робиться, — для їхнього власного блага і для нашого. Звичайно ж, вони всі охоче йдуть до пані Кольтер. Тому вона так потрібна. Вони повинні хотіти взяти участь, та й яка дитина може чинити їй опір? І якщо вона збирається використати тебе, щоб заохочувати їх, тим краще. Я дуже задоволений.

Він посміхнувся їй так, як це робила пані Кольтер — ніби вони були заодно. Вона відповіла ввічливою посмішкою, і він повернувся, щоб поговорити з кимось іншим.

Ліра та Пантелеймон відчували жах один одного. Вона бажала піти кудись, щоб поговорити з ним; хотіла покинути цю квартиру, воліла повернутися назад до Коледжу Джордана, у свою маленьку бідну кімнату на дванадцятьох сходинках; вона хотіла знайти лорда Ізраеля…

І ніби у відповідь на її останнє бажання вона почула, як хтось згадав його ім'я. Ліра підійшла ближче до групи людей, які розмовляли неподалік, удавши, ніби хоче пригоститися стравою з тарілки, що стояла на столі. Чоловік у пурпуровому вбранні єпископа говорив:

— …Ні, я не думаю, що лорд Ізраель потривожить нас найближчим часом.

— Де, ви сказали, його тримають?

— Мені казали, у фортеці у Свольбарді. Його охороняють panserbjorne, ви знаєте, ведмеді в обладунках. Грізні створіння! Він не втече від них, хоч би прожив до тисячі років. І тому, я думаю, шлях вільний, майже вільний…

— Останні експерименти підтвердили те, в чому я завжди був упевнений — цей Пил — випромінювання від темної речовини і…

— Я чую зороастрійську єресь?

— Те, що раніше було єрессю…

— І якщо ми зможемо ізолювати темну речовину…

— Свольбард, ви сказали?

— Ведмеді в обладунках…

— Облаткове братство…

— Діти не страждають. Я впевнений у цьому…

— Лорд Ізраель в тюрмі…

Ліра почула достатньо. Вона повернулася і, рухаючись тихо, як Пантелеймон-метелик, пішла до своєї спальні й зачинила двері. Шум вечірки відразу ж став не таким чутним.

— Ну? — прошепотіла Ліра, а Пантелеймон обернувся на її плечі на щигля.

— Ми втечемо? — теж пошепки запитав він.

— Звісно. Якщо ми зробимо це зараз, з усіма цими людьми, може, вона не помітить одразу.

— Він помітить.

Пантелеймон мав на увазі деймона пані Кольтер. Коли Ліра подумала про цю огидну золотаву істоту, вона здригнулася від страху.

— Цього разу я буду битися з ним, — сміливо сказав Пантелеймон. — Я можу змінюватися, а він — ні. Я буду змінюватися так швидко, що він не зуміє мене втримати. Цього разу я здобуду перемогу, ось побачиш.

Ліра стривожено кивнула. Що їй одягти? Як їй вибратися непоміченою?

— Тобі треба піти й постежити, — прошепотіла вона. — Як тільки шлях буде вільний, ми втечемо. Обернися на метелика, — додала вона. — Пам'ятай, щоб нікого не було…

Вона трохи відчинила двері, і він пробрався крізь щілину, темний на тлі м'якого рожевого світла в коридорі.

Тим часом вона швидко надягла найтепліший одяг, який в неї був, поклала ще якісь речі в шовкову сумку з модного магазину, що вони відвідували саме в той день. Пані Коль-тер давала їй гроші на солодощі, і хоч Ліра без міри витрачала їх, залишилося кілька соверенів, які вона поклала в кишеню темного пальта з вовчої шкіри.