Філіп Пуллман - Північне сяйво

— Так. У будь-якому разі Генеральне Облаткове братство виникло, ґрунтуючись на схожих ідеях та на одержимості Церкви ідеєю прабатьківського гріха.

Деймон лорда Ізраеля повів вухами, і він поклав свою руку на її красиву голову.

— Відбувалося ще дещо, коли вони робили відокремлення, — продовжував він. — Але вони не помічали цього. Енергія, яка пов'язує деймона з людиною, надзвичайно потужна. Коли робиться відокремлення, вся енергія умить розпадається на частинки. Вони не помітили цього, тому що прийняли її за шок, чи огиду, чи моральне про-

тистояння і намагалися стримувати себе при цьому. Тому вони не помітили, що вона може робити, і ніколи и не думали підкорити її…

Ліра не могла всидіти. Вона підвелась, підійшла до вікна і глянула крізь холодну темряву невидющими очима. Вони були надто жорстокими. Як би важливо не було дізнатися про прабатьківський гріх, було занадто жорстоко робити те, що вони зробили з Тоні Макаріосом та іншими. їх нічого не виправдовувало.

— А що робили ви? — запитала вона. — Ви робили такі відокремлення?

— Мене цікавить дещо інше. Я не думаю, що Облаткове братство зайшло далеко. Я хочу дістатися до джерела самого Пилу.

— Джерела? Тоді звідки він береться?

— З іншого всесвіту, який ми бачимо через Аврору. Ліра знову повернулась. її батько відкинувся у своєму

кріслі, лінивий та могутній, його очі були так само жорстокими, як очі його деймона. Вона не любила його, вона не могла довіряти йому, але була змушена обожнювати його і цю екстравагантну розкіш, яку він дозволив собі в цій далекій пустелі, та його надзвичайну амбіційність.

— Що це — інший всесвіт? — запитала вона.

— Один із незліченних мільярдів паралельних світів. Відьми знали про них протягом століть, але перші теологи, які довели їх існування математично, були вигнані близько п'ятдесяти років тому. Проте це — правда, і її не можна заперечувати.

Але ніхто не знав, що коли-небудь можна буде перейти з одного всесвіту до іншого. Це похитні фундаментальні закони, вважали ми. Що ж, ми помилялися. Ми змогли побачити інший світ у височині. Якщо світло може перетинатися з ним, отже, і ми зможемо. І ми повинні були навчитися бачити його, Ліро, так само, як ти навчилася розуміти алетіометр.

Тепер той світ, як і будь-який інший всесвіт, можна осягнути. Коли ми підкидаємо монетку, наприклад, може випасти орел чи решка, ми не знаємо, що випаде доти, доки монета не впаде на землю. Якщо випаде орел, це означає, що можливість того, щоб випала решка, минула. До цієї миті обидві можливості були вірогідними.

Але в іншому світі випала решка. І коли це трапляється, два світи перетинаються. Я навів приклад з монеткою, щоб пояснити тобі цей принцип. Насправді ці втрачені можливості трапляються на рівні елементарних частинок, але це відбувається так само: в одну мить декілька речей можливі, наступної — лише одна, а решти не існує. Окрім випадків, коли світи перейдуть у той простір, де вони відбулися.

— І я збираюсь у той світ в Аврорі, — сказав він, — бо думаю, що весь Пил у цей всесвіт іде звідти. Ти бачила ті слайди, які я показував ученим у вітальні. Ти бачила, що Пил іде у цей світ з Аврори. Ти сама бачила те місто. Якщо світло може подолати бар'єр між світами, якщо Пил може це, якщо ми бачимо те місто, тоді ми можемо побудувати міст і перейти туди. Це потребує феноменального спалаху енергії. Але я можу зробити це. Десь далеко є джерело Пилу, смерті, гріха, горя, руйнування цього світу. Люди прагнуть лише руйнувати, Ліро. Це і є прабатьківський гріх. І я збираюся припинити це. Смерть незабаром зникне.

— Тому вони ув'язнили вас тут?

— Так. Вони нажахані. І цьому є причина.

Він підвівся (те саме зробив його деймон), гордий, прекрасний та нещадний. Ліра мовчки сиділа. Вона боялась свого батька і водночас обожнювала. Дівчинка вважала, що він несповна розуму, але хто вона, щоб судити?

— Іди спати, — сказав він. — Торольд проведе тебе. Він повернувся, щоб іти.

— Ви забули алетіометр, — сказала вона.

— А, так. Насправді він мені зараз не потрібний, — відповів він. — Все одно мені від нього не буде користі без книг. Знаєш, я думаю, що Ректор Джордана дав його тобі. Він справді просив передати прилад мені?

— Звичайно, так! — скрикнула Ліра. Але потім вона знову подумала і зрозуміла, що Ректор ніколи не просив її робити цього, вона сама завжди так вважала — а для чого б ще він давав їй інструмент? — Ні, — сказала вона. — Я не знаю. Я думала…