Марина Дяченко: Королівська обіцянка

— Так, — змертвілим голосом сказала Стелла. — Зараз.

І пішла, не оглянувшись ні на мене, ні на коменданта.

На прийомі мені було не до тривожних думок. Усі навколо просто з розуму сходили від радості, тисячі очей стежили за кожним рухом наречених. Почалося святкування з офіційної частини: це означало, що король із трону звернеться до присутніх із промовою.

Оберон дуже коротко розповів про історію Обіцянки, а потім одразу сказав, що в залі перебувають дві людини, яким і женихи, і наречені повинні дякувати за своє майбутнє щастя. Уйма дико завертів очима — дикун дикуном, у юрбі злякано заохали, а Філумена мало не знепритомніла. Я підвелася з місця, дерев’яна, як Буратіно, почервоніла під величезною кількістю поглядів і відразу сполотніла, побачивши, як дивиться принц-деспот. От він якраз не збирався дякувати мені за майбутнє щастя, це відразу було ясно.

Потім усі стали підходити й знайомитися з принцами, розпитувати їх і кидати компліменти, тобто хвалити за красу, шляхетність і скромність. Я забилася в куточок, але мене все ж знайшли: і канцлер, і придворні дами, і ще хтось, кого я абсолютно не знала, навперебій стали розповідати мені, який я великий маг і відважна людина — могутня, чесна, віддана Оберону! Мені б утекти подалі від цих улесливих слів, але вони всі говорили й посміхалися, заступаючи мені дорогу. Хвилин через двадцять довелося сказати, що мені терміново треба в туалет, але вони й після цього не відразу мене відпустили. Вибравшись із залу, я відсапалася й раптом побачила двох людей, що стояли біля вікна спинами один до одного.

Вони щойно посварилися, про це свідчили і їх пози, і обличчя. Я хотіла прослизнути повз них і не втручатися не у свою справу, але тут я впізнала цих двох і вже не змогла рушити з місця.

Це були принцеса Ельвіра й принц Олександр! Син і невістка Оберона! Це через них я залишила свого часу мандрівне Королівство, це їх виручала зі стількох халеп, це через них Оберону довелося дати свою дурну Обіцянку!

Для мене минуло чотири з половиною місяці, для них — шість років. Ельвіра розжиріла. Милий вираз, що колись робив її схожою на Мальвіну, зник з її обличчя: натомість там оселилося вічне невдоволення й озлобленість на весь світ. Олександр постарів не на шість років, а на всі десять: його м’яке волосся сильно порідшало на маківці, щоки запали, під очима набрякли мішки, а ніс почервонів.

Він що, п’яничка?

Вони одночасно поглянули на мене. Спершу з роздратуванням: чого, мовляв, утупилася? Наступної миті їхні очі розширилися. Вони мене впізнали.

— Привіт, — сказала я якомога недбаліше. — Як справи?

— Не дочекаються, — пробурмотіла Ельвіра. — Вітаю, ти таки зуміла вислужилася перед Обероном. От тільки цікаво, де він візьме п’ятого принца!

Я трішки постояла, дивлячись на них з Олександром. А потім подумала: ну що я можу їм сказати?

Мовчки повернулася й пішла — подалі від зали, де веселилися й святкували заручини, подалі від оцих двох, що так бездарно витратили своє життя. Адже вони колись зрадили Королівство й Оберона, а зі зради ніколи нічого хорошого вийти не може. Тут уже, як кажуть, «і до ворожки не ходи»…

От лише одного я не розумію. Як в Оберона міг вирости такий жалюгідний син?

Замок стояв пусткою, тільки подекуди траплялася охорона. Стражники переступали з ноги на ногу: вони б із задоволенням зараз веселилися з усіма, та — не можна, служба. Одного-двох я впізнала. Інші впізнавали мене й віддавали честь, варто було мені тільки з’явитися наприкінці коридору.

Я підіймалася усе вище, поки не знайшла кімнату, в якій мене поселили. Тут я розсунула фіранки, відчинила вікно й задивилася на далеке море.

Повільно вставав місяць. Бігла по морю місячна доріжка. Ніжно линули звідти всілякі звабливі запахи. Напевно, у лісі й гриби є, і ягоди, і звірина… То про що я думаю! Уночі там повно чарівних істот — русалки й лісовики, крилаті жуки в крислатих капелюхах, світлячки зі справжніми ліхтариками на тонких ручках, і кожне дерево говорить… Ото б піти подивитися!

Тихо промайнула хижа птаха. Сова чи що? Ох, у якоїсь миші сьогодні буде нелегка нічка…

Я сперла на підвіконня лікті, підборіддям уперлась у зчеплені долоні. З голови не йшли слова Ельвіри: «Цікаво тільки, де він візьме п’ятого принца!»

За кілька днів усе Королівство святкуватиме чотири весілля. І не тільки Королівство. З островів, напевно, явиться на весілля сина новоспечений король Охра Кісткогриз. Оберон сказав, що Охра під страхом смерті заборонив своїм підданим їсти ворогів, на островах можливі бунти, тому король не зможе гостювати більше двох-трьох днів…