Джордж Мартин - Заплотний лицар

Пан Лионель Баратеон також виграв кілька шляхетних герців. Маючи справу з далеко слабшими від нього суперниками, славетний лицар заходився реготом, щойно ті торкалися його щита, і не замовкав до миті, коли вони вилітали з сідла перед його списом. Якщо супротивник мав на шоломі якусь оздобу, пан Лионель збивав її геть, відкидаючи у натовп. А кички, гребені та інші прикраси на шоломах робилися з різьбленого дерева, тисненої шкіри, золотилися чи вкривалися поливою, інколи навіть відливалися з чистого срібла, тому Баратеоновим суперникам не надто подобався його звичай, хоча посполитий натовп буяв із захвату. По якійсь годині його почали викликати вже тільки лицарі у простих шоломах без прикрас. Та хоч би як знущався із супротивників пан Лионель, Дунк гадав, що головна шана цього дня дістанеться панові Гамфрею Гардингові, який один переміг чотирнадцять лицарів, славетних родослов'ям та звитягами.

Тим часом молодий кронпринц сидів коло свого чорного шатра, цмулив потрошку зі срібного келиха та час від часу підводився, щоб сісти на коня і вибити з сідла ще якогось не надто значущого суперника. Він звалив дев’ятьох, але Дункові гадалося, що честі принц із того здобув небагато: побив кількох сивих старих, ще кількох зелених зухвалих зброєносців, двійко вельможних, але не надто вправних панів. Найнебезпечніші супротивники проїжджали повз його щита, мовби й не помічали.

Наприкінці дня мідні сурми оголосили прибуття на поле нового шукача слави. Той виїхав на великому гнідому огирі у чорних ладрах з розрізами, крізь які виднілися жовті, кармазинові та жовтогарячі візерунки на чабраці. Коли він наблизився до помосту, щоб привітатися, Дунк побачив обличчя за піднятим заборолом і упізнав принца, якого стрів у стайні ясенбродського господаря.

Раптом Яйк сильно стиснув ногами його шию.

— Ану не смій, — гарикнув Дунк, розсуваючи йому ноги. — Чи ти зібрався мене придушити?

— Принц Аеріон Ясножар, — оголосив герольд, — з Червоного Дитинця у Король-Березі! Син Маекара з дому Таргарієн, принца Перелітку! Онук Даерона Ласкавого, Другого тако нареченого, короля андалів, ройнарів та першолюдей, усього Семицарства повелителя!

На щиті Аеріон теж мав триголового дракона, але той буяв значно яскравішими кольорами, ніж у принца Валара: одну голову мав жовту, іншу червону, третю жовтогарячу, а полум’я, що ним дихав дракон, сяяло листковим золотом. На вапенроку в нього спліталися вихори диму та вогню, а на чорному шоломі здіймався гребінь з червоних полив’яних язиків полум’я.

Зупинившись на хвильку, побіжно і недбало, аби схилити списа перед принцом Баелором, він понісся чвалом до північного кінця поля, мимо шатрів князя Лео та Шторма-Реготуна, і вповільнив коня тільки перед шатром принца Валара. Молодий кронпринц підвівся і став коло щита, напружившись. Якусь мить Дунк був певний, що Аеріон вдарить саме у цей щит… але той засміявся, проїхав мимо і щосили брязнув по клітинах пана Гамфрея Гардинга.

— Виходь-но на битву, лицар малий! — проспівав він дзвінким гучним голосом. — На полі чекає дракон вогняний!

Пан Гамфрей силувано кивнув суперникові, поки виводили його коня, тоді сів верхи, пристібнув шолома, узяв щита і списа, не дивлячись у його бік. Глядачі замовкли, коли двоє лицарів роз’їхалися по місцях. Дунк почув брязкіт, з яким принц Аеріон засунув забороло. Тоді засурмив ріг.

Пан Гамфрей рушив повільно, потроху розганяючи коня, але суперник його відразу стиснув гнідого огиря обома острогами і пустив з місця чвалом. Яйк знову звів коліна.

— Убий його! — заволав він раптово. — Убий! Гир на нього, бий-убивай!

До кого з лицарів він гукав, Дунк не зрозумів. Спис принца Аеріона із визолоченим кінцем, пофарбований смугами трьох вогняних кольорів, нахилився над перешкодою. «Низько, занадто низько», подумав Дунк, щойно його побачив. «Він не попаде по вершникові, а зачепить коня пана Гамфрея… він має підняти списа вище.» А тоді зрозумів, чого саме прагне Аеріон, і нажахався. Хіба ж можна…

Останньої миті огир пана Гамфрея став дибки і закотив очі, рятуючись від націленого вістря. Та запізно. Спис Аеріона втрапив коневі трохи вище нагрудника і вийшов з карку разом зі струменем червоної крові. Огир відчайдушно заїржав з болю і впав набік, розтрощивши дерев’яну перешкоду на шматки. Пан Гамфрей намагався зіскочити, але одна нога йому заплуталася у стрім’ї, втрапила між побитою огорожею і конем та гучно хряснула, а лицар відчайдушно заволав з болю.