Юрій Винничук - Мальва Ланда

Оцю цитату Бумблякевич вичитав на обкладинці другої збірки, котрій за відсутність «політичної заанґажованости» дорікнути було б неможливо. Тут не було віршів на зразок «Осені»:

Зате з'явилися поезії розпачу. Разом з приходом Смерти, чиї прапори розквітли над головами, викликаючи з надр тілесних, зі шпар безпросвітних якісь нові, ще не знані інстинкти таємних звірів.

Йому снилося, що він ще дитина, а вродлива дівчина з довгим волоссям, яка взяла його за руку й повела лугом, — Мальва Ланда.

Вони бігли… І вслід їм летіли крилаті коні, золоті риби і вогняні пелюстки… Земля була гаряча і обпікала ступні. Але далеко попереду світилася річка, і її яскраве проміння сліпило очі, обплутувало й тягло до себе…

Прокинувшись, дуже шкодував, що вони так і не добігли до тієї річки й не вистудили ніг…

…Але то вже за руку вела його не Мальва, а грубасне, розімліле від ситости Літо виводило за межі сну, до сухої скоцюрбленої вулички на Замарстинові, вікна якої, зашклені часом і пусткою, відбивають кожен подих перехожого… Вело його сонливим полуднем, гарячою яєчнею бруківки, повз сірі зморщені будинки, що взялися тугою зеленню, рятуючись від спеки, занурились у себе, мов равлики, і прикипіли до місця, під — яким, може, скарби лежать, а, може, тіла задушених школярок, яких заманив сюди Мілько Щурик — легендарний задушувач панянок, слава і пиха маленької вулиці, яка за сотні літ не породила жодної путньої людини, іно того нещасного Мілька, що навіть не мав ніг, а совгався на плиткому візочку, підпираючись загрубілими й чорними, як шуфлі [16] Шуфля — лопата , руками, зате знаходив цілий лантух примовок, щоб збаламутити дівчину, обіцяючи показати щось незвичайне — янгола в бутлі, що саме заліз красти малиновий сироп і, бідака, втопився; стопу Богородиці в саду під вишнею; перо птаха Алоеля, що заплутався у розвішеній на шнурах білизні; книгу Білої Магії, що аж кипіла штудерними [17] Штудерний — хитромудрий приписами на всі випадки життя, а особливо на те, як причарувати серце Жерара Філіпа — і ще багато-багато різноманітної всячини, від якої аж голова Мількова пухла, а серця школярок спалахували, а очки мерехтіли цікавістю і нетерпінням, і летіли вони, як нетлі на полум'я, тільки що полум'ям тим був не витязь на білому коні, а безногий Мілько.

Вуличка була випріла й мертва. Літо піднялося в небо, лишивши Бумблякевича на самоті. Кого мав спитатися про Мальву? Зліва і справа мружили вікна до сонця самі приватні будівлі, отже, сподіватися, що в якійсь із їхніх пивниць могла мешкати поетеса, було б смішно. Але пройшовши ще сотню-другу кроків, побачив триповерховий будинок у саду. Нарівні із землею виднілися вікна, заволочені чимось темним. У віршах Мальви згадувався сад, що виднівся у вікнах, але не було там мови про гілки, а тільки про стовбури…