Олег Авраменко - Всі Грані Світу

Ґарен де Бресі люто вилаявся і, надриваючи горло, заволав, вимагаючи світла. До нас негайно підбіг зброєносець з запаленим смолоскипом. Герцоґ схопив його, і ми втрьох помчали вгору по сходах. За нами слідом біг кіт, а за ним — кілька воїнів.

Долаючи крутий підйом, я гарячково міркував, чому Леопольд не зчинив тривоги, коли побачив Женеса. Чому в нього не спрацювало чуття на нечисть?…

„Женес не нечисть, він людина,“ — заперечила Інна. — „Людина, що продалася темним силам за могутність і довге життя, та все ж людина…“

Коли ми піднялися на самий верх вежі, то побачили в протилежному кінці широкої тераси людську постать у чорному вбранні з накинутим на голову каптуром. Женес стояв навколішки спиною до нас, здійнявши руки над головою, а між ним та високим парапетом пульсував стовп зловісного рубіново-червоного світла. Чаклун читав якесь закляття, проте при нашій появі замовк, встав з колін і повернувся до нас.

Женесові очі палали таким самим лиховісним рубіново-червоним вогнем. У сутінках його обличчя було розмитим та невиразним і слабко світилося, ніби намазане фосфором.

— О! До мене завітали гості, — пролунав холодний скрипучий голос. — І то гості не прості. Господар попереджав, що ви небезпечні, та я не думав, що аж такі… Ну що ж, ласкаво просимо, панове. Щоправда, ви з’явилися трохи передчасно — але вас це не врятує.

Женес зробив блискавичний порух рукою, і стовп червоного світла перетворився на вогняну стіну, а клуби в’язкого сірого туману заповнили весь простір між ним та нами. Почулося злякане нявчання кота…

Я ступив уперед, аби закрити собою Інну, і потягнувся за мечем, аж тут зненацька збагнув, щo треба робити. Тієї ж миті Інна взяла мене за руку, і наші сили злилися воєдино. Ми разом вдарили по сірому туману й розірвали його на дрібні клапті.

Женес дико завив, упав навколішки і, схиливши голову, підняв догори руки. Та це не був жест капітуляції. Частина рубінового полум’я за його спиною відокремилася від загальної маси і, згорнувшись у вогняну кулю, зависла між Женесовими долонями. А наступної секунди вона стрімко полетіла в наш бік.

Ми з Інною миттєво поставили перед собою енергетичний бар’єр. Куля відскочила від нього, мов тенісний м’яч від ракетки, і ще з більшою швидкістю повернулася до Женеса, на льоту змінивши свій рубіново-червоний колір на блакитний.

Супротивник не зміг відбити контрудару, але останньої миті йому таки вдалось ухилитися. Блакитна куля зіткнулася з червоним полум’ям, пролунав оглушливий вибух, і вогняна стіна позаду Женеса щезла.

Ми побачили в кутку конічну заглибину, з якої стирчала довга палиця з чорного дерева. Тепер усе стало на свої місця. Як і майже тисячу років тому, на цій давній вежі знову йшов бій між життям та смертю. Відміна полягала лише в тому, що той бій був одним із останніх, а зараз протистояння тільки набирало сили. Колись лицар з Основи, випадково потрапивши в світ Граней, поставив тут крапку в попередній сторічній війні; а ми, опинившись на Гранях з волі останнього з Великих, вступали в нову битву людей з силами Пітьми, у битву між Добром та Злом, у битву людства за своє право на існування…

Не озираючись, я гукнув присутнім, щоб вони забиралися геть. Уже Інниними очима побачив, як воїни герцоґа позадкували до виходу. А герцоґ і Штепан, який щойно піднявся на вежу, лишилися з нами, хіба що відступили ближче до парапету, щоб не заважати нам.

Тим часом Женес забурмотів якесь закляття, проте Інна змусила його замовкнути. Викликаний нами потужний вітер збив чаклуна з ніг і потягнув його до вирви. Смуга ясно-блакитного світла пролягла між нами та чорною палицею і почала поступово розширюватися, захоплюючи чимдалі більшу частину тераси. Охопивши простір довкола сфери, у центрі якої ховався наш ворог, ми посилили тиск. Здавалося, ще трохи, і він не витримає… Та раптом Женес, ухопившись за палицю, підвівся на повен зріст, відкинув з голови каптур і витяг з-за пазухи золотий ланцюжок, на якому висів перстень із невеличким зеленкувато-жовтим каменем. Він надів його на середній палець, простягнув руку вперед і, стиснувши пальці в кулак, скерував її в наш бік.

На кілька секунд нас засліпив спалах білого світла. Я відпустив жінчину руку й затулив долонею очі, і тієї ж миті швидше відчув, ніж побачив, як до нас кинувся Женес. Інна перша зреагувала на небезпеку і спробувала зупинити його, але він недбало відштовхнув її вбік і підняв над моєю головою палицю… Часу на те, щоб вихопити зброю, не залишалося, а моя маґія була немов паралізована. Я інстинктивно закрився в блоці, і кисті прийняли на себе всю силу удару. Ліву руку пройняв нестерпний біль; здається, я закричав…