Дара Корній - Тому, що ти є

Оксана здивовано стенула плечима. Вона взагалі майже нічого Владові не розповідала, не встигла. Наплів цілу купу різних бздур про так звану моральну відповідальність, не даючи навіть слово вставити. От вона зопалу і бовкнула, що їй начхати на всю його родину і на їхні цінності і що вона анініц спільного з ними, живими муміями, хай навіть присипаними золотим пилом століть, мати не хоче. Тоді зняла з пальця обручку і кинула Владу під ноги. От і все. Спалила мости, так їй тоді здавалося. Правда, після того пару ночей проревіла, як дурепа, в подушку, і от маєш — знову за рибу гроші.

— Мені байдуже до вас, Сигізмунде Владиславовичу, до ваших проше-перепрошую, ваша величносте, чи світлосте, чи ще щось типу такого! Я не розумію, чого вам від мене треба. Маєте шанс нарешті позбутися такої прикрості, як я, тим паче що зараз і я цього прагну навіть більше, ніж ваша дружина. Я розчарувалася у вашому синові. — Оксана прискіпливо дивилася в очі проректора. Той, опустивши очі долі, мовчки слухав роз’ярену дівчину. — Що ж сталося? У вашого Владика забрали улюблену цяцьку, і він вередує. А мені начхати: і на вас, і на лицемірство, в якому ви живете, і на фарисейство у ваших вчинках та помислах. Навіть жменя інколи важить більше, ніж монолітна гора, бо гору може підірвати жменька тротилу, а що взяти в гори, яка породжує лише миші!

Оксана поправила чорну пов’язку в себе на голові, яка від активного та емоційного розмахування руками сповзла їй на очі. Сердито докинула:

— І що ви мені на це скажете?

— Овва, а ти — філософ! Сенеки перечиталася чи Софокла? Не сміши мене, дівчино. Ти повернешся до Влада, повернешся, бо я цього хочу. О, ти ще нас не знаєш. Не змушуй мене вдаватися до крайнощів.

Нарешті терпіння Сигізмунда Владиславовича випарувалося, мов вода під сонцем. Він підняв на Оксану свої вицвілі банькаті очі, зморшки під очима враз розгладилися, кутики уст затремтіли. Нічого доброго це не віщувало.

— До крайнощів? До яких? Ви мене виженете з університету? Ой, як страшно! Будь ласка, виганяйте! Чи ви мене засадите до цюпи?

— Будеш багато галайкотіти, то засадимо. Чи, думаєш, у нас замалі зв’язки для цього? — випнувши груди і карбуючи кожне слово, злостиво вів чоловік.

— Ніхто не сумнівається у ваших так званих зв’язках, але воно якось не в’яжеться ані з коханням, про яке ви щойно співали соловейком, ані з політичною ситуацією, га? — Оксана майже кокетливо іронізувала.

— Дівчинко, люба! А якщо у твоєму наметі цілком випадково знайдуть наркотики, а зробивши так званий аналіз крові, доведуть, що ти їх вживала або розповсюджувала серед мешканців наметового містечка, то чим це все закінчиться, скажи, чим? Не думаю, що тобі подякують друзі за таку ведмежу послугу. — Важка артилерія в дії, схоже, що це далеко не останній туз в рукаві проректора.

Оксана криво посміхнулася. Вона згадала дурнувате серіальне жіноче кіно, що крутили недавно по телевізору, одну з тих пришелепуватих героїнь, що зараз би відчайдушно ридали та навколішки благали прощення. Слова професора не мали того ефекту, на який він розраховував, бо дівчина не злякалася. Професор аж рота від здивування відкрив, тому що Оксана тихенько сміялася — то був глумливий жорстокий сміх молодої дівчини.

— Ой, не можу! — Оксана пирскала, аж сльози з’явилися на очах. — І ви думаєте, у вас усе вийде і вам повірять? Повірять, що вагітна жінка, невістка проректора, може продавати наркотики і, тим паче, їх вживати? У мене взяли аналізи, і не тільки крові, мене поставили на облік у жіночій консультації. Мені зробилося погано через голодування — свідків моїх поневірянь лікарняними кабінетами достатньо. А тепер забирайтеся звідси якнайдалі — до вас я не повернуся нізащо, до вашого сина також. А своїй дитині, яка народиться, розкажу про те, якими покидьками були її тато, дід і бабуся. Або ні, ще краще ніц не розкажу.

— Що, що, що? Та як же це? Як? Ти вагітна? Таке не могло трапитися, не так швидко і не з нами, тобто не з тобою і… Е-е-е-е… А Владик про це знає? — Професорова зверхність раптом розчинилася, натомість прийшла розгубленість.

— Невже не знаєте, як це робиться? Таке буває в молодих родинах, коли люди одружуються, то часто-густо з’являються й діти, чи, мо’, вельмишановний пан професор ще досі вірять, що дітей здибають у капусті або їх приносить лелека? Цікаво, а яким чином ваш Владичок з’явився на світ? — Оксана гучно, театрально розсміялася, розвернулася і пішла геть, навіть не озираючись на спантеличеного і заскоченого зненацька новиною професора.