Дара Корній - Зворотний бік світла

І тепер мама час від часу відводить душу на закидони, натякаючи на аж надто сильну хлопчакуватість любої донечки. Роздуми Мальви несподівано перериває той, що стоїть за спиною. Відчищала рюкзак від бруду, вранці був дощ, ще не встигло просохнути, небо ж похмуре, та й ранньою весною не так усе швидко висихає без сонця, коли земля ще холодна. Той телепень плескає дівчину по плечу. Мальва озирається.

— Це Ти! Ти! Знайшов, нарешті, вдало цього разу перемістився, — спантеличеність на мармизі хлопця перетворюється на радість.

Дівчина здивовано задкує. Точно псих. Вона думала, що хлопець уже давно дременув куди подалі. Внутрішньо вся стиснута, зосереджена — що у неї за манія встрявати у неприємності. Везе на недоумків. Десь місяць тому, ще сніг лежав, якийсь шкет вирішив у неї поцупити мобільний. Саме з мамою розмовляла, просто з рук вихопив. Ліпше нікому не знати, що Мальва з ним зробила. Інколи оті приступи люті її саму лякають. Тоді вона його навіть не наздоганяла. Просто наказала зупинитися, і той придурок зупинився, отакі дивацтва деколи помічала за собою, але то бувало лише тоді, коли Мальва ставала сердитою. В нормальному стані не вдавалося, бо тоді б скільки всього могла натворити! Ото ж бо, здоровий глузд укупі з манією керувати людиною. Так от, для того анцибола-злодюжки научка на все життя. Зав’язала його, одним словом, у заплутаний вузол. Добре, що лише переломами ноги та руки відбувся, ребра цілі. Викликала йому «швидку», вона ж не звір. Добре, що такі приступи люті траплялися доволі рідко, лишень тоді, коли її зачіпали за живе, та й зрештою всю свою лють старалася виміщувати на тренуваннях. Тепер он ще нове чудо-жертва витріщається й тупо посміхається… Ох, відчувала, як лють зачинає затоплювати її зсередини.

— У мене часу обмаль, хлопче! Поспішаю, тому — згинь ліпше. — Дала зрозуміти всім своїм виглядом, що страшенно заклопотана. Чомусь не хотілося робити зле отому вбогому, жаль його стало. Здається, його бозя й без неї покарала.

Хлопчина раптом ні з того ні з сього падає перед нею на коліна, не зважаючи ні на бруд під ногами, ні на собачий холод ранньої весни, ні на свою благеньку одіж. Он ноги босі — аж посиніли, а довге волосся, солом’яного кольору покрилося мжичкою. А те чудо враз піднімає руки до неба, закриває очі і тараторить:

— Йменням Сварожого кола вітаю тебе, панно Мальво, піднімаючи вгору руки! Вибрана Берегинею — я слуга твій віднині!

Мальва здивовано витріщається на юнака. Він знає, як її звати! Оба-на! Але крім: «А…» — вичавити з себе нічого не може. Навіть лють її вся кудись вивітрилася. Тим часом хлопець продовжує:

— Я заберу у вас небагато часу, о, панно Мальво! Мене послали до вас з дорученням. Пані Птаха послала. Вибачте, що спізнився на пару днів. Дещо наплутав з її варганом, от і не туди перемістився. Але цього разу все зійшлося — місце, планети, світло. Ви така одна на тисячі сонць, пломінь ніколи з нічого не з’являється, — голос хлопчини тремтить від збудження. — Ледве не повернув назад, коли зобачив, який на вас чудернацький одяг. Думав, знову не туди втрапив. Знаєте, варгани смертних майже не слухають. Та ваше сяйво, сяйво із сяйв, о, панно Мальво, його ні з чим не сплутати. Навіть ваш чудний одяг тому не перешкода.

«Матір Божа, як каже бабуся Горпина. Що воно таке верзе? Це на мені чудний одяг? Йопересете… Точно псих, на себе збоку подивився б».

Те чудо природи перехрещує на грудях руки, зачинає бити поклони і щось бубнить безупинно собі під ніс, слова розібрати важко. Дивує це Мальву навіть менше, аніж реакція пішоходів, що проходять поруч, не звертаючи на них жодної уваги, особливо на цього телепня навколішках. Наче бачити його може лишень вона.

Дівчині вже навіть стає цікаво — чим та вистава закінчиться. «Може, він і придурок, але очі має гарні», — чомусь думається і про таке, коли вона чекає того, що буде далі. Великі блакитні очі, мов літнє небо. Раптом хлопець зривається з місця, так само стрімко, як і впав на коліна перед тим.

— У мене нема часу, мушу повертатися додому, тому уклінно прошу вас, о, пані Мальво, взяти те, що ваше за законами світів.

— За законами чого? — Мальва від подиву аж відкриває рота. Мудра думка влітає в голову, і чому вона раніше не здогадалася, капєц. Точно — це розіграш. І вона майже кричить сердито на хлопця: — Ага, світи, протони і нейтрони. То Люська з одинадцятого «Бе» тебе підіслала? Так. Що мовчиш? Скажеш правду — бити не буду.

Хлопчина здивовано кліпає очима.