Дара Корній - Зворотний бік світла

Стояла на пагорбі та зачудовано спостерігала. Там, унизу, вершники билися з пішим загоном. Воїнів на конях вдвічі менше. Піших втричі більше, вони своєю масою та кількістю зметуть вершників, хоча зброя наче не дуже, лишень сагариси та дерев’яні щити. Таку тактику Птаха вважала нерозумною — вершники мали б відступити. Бо то ближній бій, у якому зазвичай усе вирішує фізична сила.

До того ж вершники видавалися Птасі фізично слабшими, можливо, тому, що серед них так багато тендітних молодих людей, за статурою — підлітків. Жменька підлітків проти грубої чоловічої сили: дужих, бундючних воїнів, чиї очі налиті люттю та ненавистю. Хоча вершники озброєні трохи краще, аніж піші вояки. На головах мають легкі шоломи, які доволі надійно приховують обличчя воїнів, за спинами — мечі, сагайдаки, наповнені стрілами, та лук. У кожного в руці бойова сокира.

Бій тривав недовго. Як велично, хижо та жорстоко билися вершники, кожен постріл з лука попадав в ціль, кожен удар сокирою був надточним. Точність і влучність, а ще мудра тактика — проти фізичної сили та кількості. А що ті вершники витворяли на конях? Навіть оті, дуже юні! Такої віртуозної їзди Птаха ще не бачила. Наблизилася трішки ближче й оторопіла. Звісно, вершники таки перемогли. Але не це її вразило. Бо то були зовсім і не вершники, то були вершниці. Жіноче військо. Тобто стовідсотково жіноче військо. Довгокосі, дужі, красиві, граційні, худі, сильні, великі, повні, високі, стрункі, малі, юні, зрілі жінки та дівчата. Серед юрби жінок-воїнів особливо виділялася одна: в очах — пломінь та хижий блиск, у руках — іскри та впевненість, у ногах — дужість. Бронзовий пернач, два залізні мечі за плечима, залізний шолом у правій руці, сагайдак зі стрілами через плече. Вона заправляла тим військом, це відчувалося відразу, бо кожен її порух, поворот голови сприймався воячками благоговійно. Дії в бою жінок-воїнів були злагоджені, вивірені і точні. Птаха розуміла, що немала заслуга в цьому жінки, котра зараз очолювала військо.

Раптом Птаха відчула на собі чийсь погляд. Невже у сні її хтось переслідує? Здивовано озирнулася. На сусідньому кургані стояла Мара. Вбрана у звичний білий одяг, блискучий серп-молодик у довгому чорному волоссі, забраному назад і зв’язаному на потилиці. Що робить Мара у її сні? Та нічого особливого, лишень виконує своє призначення. Мара має доступ до всіх семи воріт Сну, Птаха не сумнівалася в цьому. Унизу закінчився бій, і Мара прийшла забирати життя у тих, хто не вижив. Мара дивилася на Птаху.

О, так! Її взаємини з Марою… Вже навіть встигли сотворити легенду про це. Майже всі знали — і серед темних, і серед світлих, що то Мара принесла малу семирічну Птаху Вчителю. От і ходили різні чутки про те, що Мара, начебто, щонайсправжнісінька її мати, яка зреклася доньки через щось там (різні версії — кохання, помста, ревнощі і т. д.). Ще би — так цікавіше. Про те, що Птаха належить до вибраної когорти безсмертних, у селищі стало відомо відразу, рідко в Яровороті з’являлися прийшлі діти, до того ж уже зі статусом безсмертного. Здебільшого той статус отримують по-різному — хто в сімнадцять, хто в двадцять. А тут — лишень сім, і вже безсмертна. Так, Птаха рано розпочала, і все це дякуючи Марі. Дивно звучить — володарка смерті порятувала від смерті.

Коли Птаха тільки-но розпочинала дорогу безсмертної, відкриваючи в собі, певне, отриманий ще від мами Арати, травницький талант зцілювання, то частенько біля постелі хворого зустрічала вродливу жінку із серпом-молодиком у волоссі. Першого разу навіть прийняла її за родичку хворого, тому й говорила з нею як з рівнею, радилася про щось, запитувала, а та їй радо відповідала — мудро та спокійно. Як Птаха тоді її не впізнала, не впізнала своєї рятівниці? Тепер знає чому. Мара її випробовувала і тому вчинила так, щоб її не впізнавали. Того першого разу говорили вони між собою дивною мовою, бо, як потім з’ясувалося, появу жінки в білому ніхто, крім Птахи, не зауважував і їх бесіди, відповідно, не чув — то все відбувалося в голові Птахи і разом з тим у тій яві, яка була відкрита тільки для двох.

Цього разу Птаха чекала від Мари, можливо, подивування: що вона тут робить? Натомість у голові зазвучало: «Йменням Сварожого кола вітаю тебе, Птахо! Як бачиш, цим світом, у який тебе закинуло, правлять жінки: жінки-воїни, сарматки, або царматки, як вони себе нарікають. Світ сарматів сам тебе покликав. І мав на те певні причини. Згодом зрозумієш які. Маленьке застереження — не розчаровуйся, бо те, що сприймається нами як тягар, ніколи не буває заважким, тому що отримуємо завше стільки, скільки в силі підняти. І ще: пам’ятай — я спостерігаю, я — поруч».