Дара Корній - Зворотний бік світла

Мальва покрутила в руках шкатулку. Відкрити? Може, вийти на балкон, а то хто зна, що туди запхали. Знову пригадала чесні очі хлопця, яким хотілося вірити, махнула на все рукою. Та, фіг з ним, хто має втопитися, той не застрелиться. Так любить казати в тему і не в тему її тренер. Отож треба скриньку спочатку відкрити, а там — видко буде.

Та це виявилося непросто. Як не пробувала Мальва її відчинити, скринька, зараза, не розкривалася. Аж спітніла, розводячи з усієї сили стулки в різні боки. Задумалася. Скринька, очевидно, з секретом. Почала неспішно вивчати шкатулку. На перший погляд з усіх боків абсолютно гладенька поверхня, і лишень в одному місці пальці намацали ледь помітне крихітне заглиблення. І ніби струм пробіг тілом дівчини, коли торкнулася його, та більше нічого не відбувалося. І тоді майже інтуїтивно мізинець направила в ту ямку. Щось гучно хруснуло, і скринька наповнилася світлом, червоне дерево ніби палало, однак вогонь не пік руки, а лизав, навіть трішки лоскотав. Від несподіванки зойкнула та випустила шкатулку. Та впала на ліжко, сама відчинилася і перестала горіти. Дівчина обережно зазирнула всередину. Там не було ані дохлої жаби, ані тарганів, ані вонючих какашок. У коробці, дбайливо вистеленій усередині ворсистою червоною тканиною, щось лежало. На перший погляд воно здавалося живим, бо тріпотіло та звивалося змією. Та штукенція була тонюсінькою, наче павутинка, і сріблилася під світлом хатньої лампи, мов краплі дощу на сонці. Тому Мальві й здалося — воно живе. Дівчина обережно взяла ланцюжок у руку. Він виявився теплим і приємним на дотик. На його кінці теліпалося ще щось, але воно видавалося взагалі примарним, майже прозорим, настільки тонким був матеріал, з якого його зробили. А на вигляд — ледь помітні промінчики сонця крізь хмари в похмурий день. Не думаючи ані миті, Мальва вдягла ланцюжок собі на шию. Це відбулося імпульсивно, майже на рівні отих емоцій, які вона переживала на змаганнях, на півмиті завжди випереджаючи в бою суперника, знаючи — він зараз вдарить, і також — куди вдарить. Вродженою інтуїцією називав це її тренер і додавав, що таке найчастіше мають лише жінки… А в Мальви інтуїція була, і навіть трохи забагато, хоча дівчина не надто тим переймалася.

Коли сонце торкнулося її шкіри в районі сонячного сплетіння, здалося на мить, що воно спалить її. Вся наповнилася ним. «Так, — сказав внутрішній голос, — якби то був хтось інший, спалило б. І в світлиці батьки замість тебе знайшли б жменьку попелу. Однак, ти, Мальво, справжня його власниця й Оберіг вибрав тебе». Мальва насторожено прислухалася до того, хто там усередині неї базікає. То була не вона — це точно, вона таких мудрих та правильних слів ніколи собі не говорила, ще й так культурненько. Тільки й вичавила з себе: «Прикільненько! Капєц!» Незнайомець промовляв голосом «сина ворожого» Остапа і називав ланцюжок з кулоном — оберегом. Ну що ж, «хай буде гречка», як каже бабуся Горпина. Якби можна було розпитати в того хлопця більше… Це напевне багато б що прояснило. Але вона ж його вважала божевільним, і, до того всього, здається, юнак кудись дуже квапився.

Мальва кинулася до дзеркала, щоб роздивитися краще дивовижу в себе на шиї, й остовпіла — у дзеркалі виднілася лише її тонка довга шия без жодних ознак присутності чого-будь на ній. Мальва опустила очі на ланцюжок, він спокійнесенько лежав на місці. Перевела очі на дзеркало — нічого. Раптом вухо Мальви вловило десь зовсім поруч якийсь незрозумілий гул, наче працювала недалечко пралка чи якась інша кухонна машина. Сусіди? Незважаючи на дурнуватий стан, вона ще реагувала на сторонні звуки. Значить, жива і не божевільна. В кімнату обережно постукали. За дверима почувся мамин голос:

— Доню, до тебе можна?

— Угу! — буркнула.

Мама ніколи не заходила в кімнату не стукаючи. В Мальви класні батьки. Відтоді, як отримала власну кімнату, котра вважалася «виключно її приватною територією», це золоте правило діє.

— Мальво, давай сюди свій ранець, кину в пралку. Що там у дзеркалі видивляєшся, знову по шиї дістала на тренуванні? — Мама побачила маніпуляції доньки навколо шиї і підійшла ближче. — Та ні, начебто синців нема.

Дівчина здивовано стенула плечима.

— Мамо, ти нічого справді у мене на шиї не бачиш?

— Нічого, все як завжди — худюща довга шия, мов у гуски, — мама, як і дзеркало, не помічали ланцюжка. Цього разу Мальва навіть не встигла образитися на дурне порівняння її шиї з гусячою. Хіба зараз до цього! — Ходи, доню, вечеряти, а то ще трохи, і перетворишся на скелет, обтягнутий шкірою.