Стівен Кінг - Чаклун та сфера. Темна вежа IV

Просто хлопчик, якому все тіло боліло після бою, щойно пізнав таїну сексу. Просто хлопчик, який зараз виглядав молодше, на дванадцять, а не чотирнадцять років, спокійно спав, склепивши повіки своїх дивовижних синіх очей, а тіні від густих вій лежали на щоках. Хлопчик, чия рука покоїлася на грудях повії, а зап’ясток із подряпинами від яструбиних пазурів лежав на ковдрі. Хлопчик, який зараз востаннє в житті міцно спав, бо невдовзі йому судилося стати перекотиполем, котитися крутим схилом униз, як котиться камінець, що випав із гори скалля. Просто камінець, що вибиває інші камінці з їхніх місць, аж поки вся гора таких камінців не почне рухатися й земля не здригнеться від обвалу.

Просто хлопчик, просто камінець на схилі. Він уже відколовся і скоро покотиться вниз.

У багатті тріснув сучок. Десь у цьому сні канзаських рівнин голосно зітхнула якась звірина. Сюзанна дивилася, як іскри облітають Роландове обличчя, зараз більше подібне до лиця столітнього старого, і бачила в ньому хлопчика, улюбленця матінки-літа, що спав у ліжку хвойди. А потім почула, як хряснули двері кімнати, обриваючи останній його сон у Ґілеаді.

Великими кроками чоловік рішуче перетнув кімнату й підійшов до ліжка (Роланд не встиг навіть розтулити очей, а жінка, що спала на ліжку поряд, ще не почала реагувати на звук). Він був високий, худий, вбраний у линялі джинси й запилену сорочку з синьої тканини. Голову покривав темно-сірий капелюх зі стрічкою зі зміїної шкіри. Низько на стегнах гойдалися дві старезні шкіряні кобури. З них стирчали сандалові руків’я, що їх хлопчик одного дня візьме з собою в ті краї, де навіть не мріяв побувати цей похмурий чоловік з несамовитим поглядом, сповненим синього вогню.

Роланд, ще навіть не розклепивши повіки, зірвався з місця. Він перекотився на лівий бік постелі й сягнув рукою вниз, по те, що лежало під ліжком. Він рухався, як блискавка, так швидко, що аж страшно ставало, але Сюзанна побачила, чітко побачила, що чоловік у линялих джинсах був спритніший. Він ухопив хлопця за плече й смикнув, від чого Роланд упав з ліжка й розтягнувся на підлозі. Але й там не розгубився: рука блискавично потяглася під ліжко. Але вхопити не встигла, бо чоловік у джинсах припечатав йому пальці чоботом.

— Козел! — задихнувся від болю хлопчик. — Ти вилуп…

Але очі в нього вже були розплющені, тож ніщо не заважало йому побачити, що вилупком, який вдерся в кімнату, був його батько.

Хвойда вже прокинулася і, кліпаючи очима, сиділа тепер у ліжку. Вираз обличчя в неї був тупий і невдоволений.

— Шо це таке? — зарюмсала вона. — Не можна так ломитися до людей! От я зараз як закричу…

Не звертаючи на неї ані найменшої уваги, чоловік сягнув рукою під ліжко й витяг дві кобури, в кожній по револьверу. Вони були великі й у світі, де мало хто володів зброєю, здавалися дивом. Та все одно до тих револьверів, які носив Роландів батько, їм було далеко. І руків’я в них були не з дерева, а з іржавих металевих пластин. Щойно повія побачила револьвери на стегнах у незнайомця і револьвери в нього в руках (ті, що їх носив її юний клієнт, аж поки вона не повела його нагору і там не зняла з нього всю зброю, крім однієї, з якою була найкраще обізнана, бо до цього зобов’язувала професія), як вираз тупої капризулі з її обличчя мов рукою зняло. Натомість воно стало якимось лисячим — повія вміла виживати від природи. Вона так швидко зірвалася на ноги й вискочила в двері, що гола дупа тільки майнула в променях ранкового сонця.

Але ніхто не звернув на неї уваги: ні батько, що стояв біля ліжка, ні син, який лежав оголений на підлозі біля його ніг. Чоловік у джинсах простягував кобури, які Роланд дістав із закапелку під казармою для учнів, відкривши зброярню ключем Корта. Чоловік потрусив кобурами перед самим Роландовим носом, наче син був безпорадним щеням, а револьвери — порваними й пожованими капцями. Він тряс так сильно, що один револьвер випав. І Роланд упіймав його, хоч і був у заціпенінні.

— Я думав, що ти на заході, — сказав хлопець. — У Кресії. Після того, як Фарсон і його…

Батько дав йому таку зуботичину, що хлопчика відкинуло в інший куток кімнати. З кутика рота потекла цівка крові. Першим бажанням розлюченого Роланда було націлити на батька револьвер, який він тримав у руці.

Стівен Дескейн, взявши руки в боки, стояв нерухомо. Він дивився на сина і прочитав цю думку ще до того, як вона сформувалася повністю. Його губи розійшлися в широкій посмішці, безрадісній і безнадійній.