Філіп Пуллман - Магічний ніж

— Що замислив Ізраель?

Запала тиша, ніби жінка обмірковувала свою відповідь. Віл подивився крізь вікно на Ліру й побачив, що на її освітленому місяцем обличчі очі стали круглі від страху й що вона кусала собі губи, аби нічого не сказати, та щосили прислухалася до розмови.

Нарешті пані Кольтер відповіла:

— Добре, я скажу вам. Лорд Ізраель збирає армію, маючи на меті завершення тієї війни, що відбулася в небі цілу вічність тому.

— Який романтизм! Утім, у нього, здається, є вельми модерні можливості. Що він зробив із магнітним полюсом?

— Він знайшов спосіб геть усунути бар'єр між нашим світом та іншими. Це спричинило глибокі зрушення в магнітному полі Землі та, мабуть, відгукнулося в цьому та інших світах… Але як ви про це дізналися? Карло, я гадаю, ви маєте відповісти на деякі мої запитання. Що це за світ? І як ви перенесли мене сюди?

— Це лише один із мільйонів світів. Між ними існують проходи, але відшукати їх нелегко. Я знаю з десяток таких, однак місця, в які вони виходять, пересунулися, і причиною цього, очевидно, є дії Ізраеля. Здається, тепер можна пройти прямо з цього світу до нашого, а також до багатьох інших. Раніше був лише один світ, що виступав як перехрестя: усі проходи йшли до нього. Отже, можете уявити собі моє здивування, коли я, пройшовши сьогодні вікном, побачив вас, а також мою радість з того, що виникла можливість привести вас прямо сюди, не наражаючи на ризик перебування в Ситагазі.

— В Ситагазі? А що це?

— Перехрестя. Світ, у якому в мене є інтерес, моя люба Марісо. Але наразі він надто небезпечний, аби можна було відвідати його.

— А чому він небезпечний?

— Небезпечний для дорослих — діти можуть ходити туди вільно.

— Що? Ви мусите розповісти мені про це, Карло! — промовила жінка, і навіть Віл відчув нетерпіння, що її охопило. — Різниця між дітьми та дорослими — це найважливіша річ. На ній ґрунтується вся загадка Пилу! Саме тому я повинна знайти дитину. А відьми знають її справжнє ім'я — я також майже дізналася його від однієї з них, але вона надто швидко вмерла. Я повинна відшукати дитину! Вона звідкись знає таємницю, і я також повинна її знати…

— І ви її знатимете. Цей інструмент змусить її повернутися сюди, можете не сумніватися. А коли вона віддасть мені те, що мені треба, можете брати її. Між іншим, Марісо, розкажіть мені про вашого незвичайного охоронця. Я ніколи не бачив таких солдатів — хто вони такі?

— Люди як люди. Але… Їх піддали певній операції. У них немає деймонів, і тому вони не мають ані страху, ані уяви чи свободи волі, а отже, битимуться доти, доки їх не розірвуть на шматки.

— Немає деймонів? Що ж, це дуже цікаво. Коли ви згодні поділитися одним із них, я можу запропонувати вам невеличкий експеримент. Я хотів би побачити, чи зацікавлять вони примар. Якщо ні, то ми колись зможемо пересуватися Ситагазом.

— Примар? Яких примар?

— Я поясню це вам пізніше, моя люба. Вони є причиною того, що дорослі не можуть відвідувати той світ. Пил — деймони — діти — примари — операція… Так, це цілком може спрацювати. Пригощайтеся вином.

Віл почув у себе за спиною різкий видих — Ліра також помітила мавпу. Хлопець тихо повернувся до неї та прошепотів:

— Повертайся до іншого вікна та проходь крізь нього до саду. Знайди декілька камінців та кидай їх у вікно кабінету. Треба, щоб вони на декілька секунд відвернулися і я міг схопити алетіометр. Після цього повертайся до того вікна та чекай мене.

Ліра кивнула, розвернулася та мовчки побігла по траві. Віл повернувся до розмови в кабінеті. Жінка казала:

— … Ректор Коледжу Джордана — дурний дідуган. Гадки не маю, навіщо він віддав його їй — щоб навчитися хоч якось користуватися ним, потрібні декілька років старанного навчання. А тепер, Карло, ваша Черга. Як ви його знайшли? І де дитина?

— Я побачив, як вона користувалася ним у міському музеї. Звичайно, я відразу впізнав її, бо бачив її на тій вечірці, і зрозумів, що вона, мабуть, знайшла прохід. Потім я подумав, що міг би скористатися ним заради власних цілей. Отже, коли я вдруге зустрів її, то украв прилад.

— Вельми відверто.

— А навіщо соромитися — ми вже давно не діти.

— І де вона зараз? Що вона зробила, коли побачила, що алетіометра немає?

— Вона прийшла до мене — для чого, як я розумію, потрібна неабияка сміливість.

— З цим у неї все гаразд. А що ви збираєтеся з ним робити? Навіщо він вам?

— Я сказав їй, що вона може отримати його назад — за умови, що вона принесе мені дещо, певну річ, яку я не можу здобути самотужки.