Філіп Пуллман - Магічний ніж

Невдовзі він відчув, що трохи заспокоївся, та почав купатися. Зробивши все, що було в його силах, він якомога обережніше витерся, втім, усе одно залишивши на підлозі купку скривавлених рушників, а потім надів новий одяг, намагаючись не забруднити кров'ю і його.

— Тобі доведеться знову перев'язати мені руку, — сказав він Лірі. — Мені байдуже, як сильно ти затягнеш її — головне, зупини кровотечу.

Дівчинка відірвала шматок тканини та декілька разів обмотала ним долоню, намагаючись робити це якомога щільніше. Віл стиснув зуби, але не спромігся стримати сльози. Проте Ліра нічого не побачила: хлопець відразу змахнув непрошену вологу.

Коли вона закінчила, Віл подякував їй, а потів сказав:

— Ліро, я хочу, щоб ти поклала собі до рюкзака дещо, що належить мені, — на той випадок, якщо ми не зможемо сюди повернутися. Це просто листи. Якщо бажаєш, можеш їх прочитати.

Він дістав з-під подушки зелений шкіряний бювар та передав Лірі аркуші поштового паперу.

— Я не читатиму їх, якщо…

— Я не проти, я ж сказав.

Дівчинка згорнула листи, а Віл ліг на ліжко, відсунув кішку та за мить заснув.

Декілька годин потому, вже пізно вночі, Віл із Лірою сиділи, пригнувши голови, на доріжці, що пролягала повз затінені кущі в саду сера Чарльза. В Ситагазі вони знаходилися в зарослому травою парку, що оточував класичну віллу, яка неподалік біліла в місячному світлі, їм знадобилося чимало часу, щоб наблизитися до будинку Летрома. Пересувалися вони здебільшого Ситагазом, постійно зупиняючись, аби прорізати межу між світами та подивитися, в якому місці Вілового світу вони знаходяться. Визначивши місце розташування, вони відразу зачиняли вікно.

Трохи позаду них ішла смугаста кішка. Після того як вони врятували її від дітей з камінням, вона весь час спала, а коли нарешті прокинулася, то не схотіла розлучатися з ними — мабуть, тварині здавалося, що поруч із ними їй нічого не загрожує. Віл аж ніяк не був у цьому впевнений, але йому вистачало турбот і без кішки, тому він просто не звертав на неї уваги. Поступово він дедалі краще знайомився з можливостями ножа та набував дедалі більшої впевненості, що той слухається його, але його рана боліла дужче, ніж раніше, а пульсування крові й не думало припинятися. Нова пов'язка, котру Ліра наклала після того, як він прокинувся, вже геть промокла.

Він прорізав вікно в повітрі неподалік від яскраво-білої вілли, і вони ступили на затишну доріжку в Гедінгтоні — слід було розробити достеменний план проникнення до кабінету, у якому сер Чарльз тримав алетіометр. Сад навколо його будинку освітлювали два прожектори, крім того, у вікнах особняка, що виходили на вулицю, горіло світло. Щоправда, в кабінеті, вікна якого виходили на двір, було темно, й узагалі, ця частина саду була освітлена лише місяцем.

Затінена деревами доріжка, на якій вони стояли, поєднувала вулицю з дорогою, що пролягла за ділянкою сера Чарльза. Вона була зовсім темною, і звичайному зломщику було б неважко прослизнути з неї в кущі, а отже, й до саду, але по периметру ділянки пролягала міцна залізна огорожа заввишки у два зрости Віла, а на її верху стирчали гострі шипи. Утім, для магічного ножа це не було перешкодою.

— Тримай цей прут, поки я різатиму, — прошепотів Віл. — Коли він упаде, підхопи його.

З Ліриною допомогою він перерізав таким чином п'ять залізних прутів — цього було досить, щоб вони могли вільно пролізти всередину. Ліра акуратно поклала прути на траву, і вони пролізли в отвір та пробралися в гущину кущів.

Вони присіли на краю чепурного трав'яного лужка в тіні, звідки було добре видно бокову стіну будинку та обвите виноградом вікно кабінету. Віл тихо сказав Лірі:

— Я знову проріжу вікно до Ситагаза, залишу його відчиненим, сам пройду в тому світі на місце, де має бути розташований кабінет, і там зроблю вікно до цього світу Тоді я візьму алетіометр із тієї шафи, пролізу до Ситага-за, зачиню за собою вікно та повернуся сюди. Залишайся тут, у цьому світі, та спостерігай. Щойно ти почуєш, що я тебе кличу, проходь крізь вікно до Ситагаза, і я його зачиню. Добре?

— Добре, — прошепотіла дівчинка. — Ми з Пантелей моном будемо насторожі.

Деймон набув вигляду невеликої сови — помітити його у плямистій тіні від гілок було майже неможливо, натомість від його великих блідих очей не ховався щонайменший рух.

Віл випростався, дістав ніж та майже непомітними рухами почав водити ним у повітрі. Десь за хвилину він знайшов місце, де можна було прорізати вікно. Хлопець шарпнув рукою, відкриваючи вікно, що виходило на залитий місячним сяйвом парк у Ситагазі, відійшов назад та прикинув, за скільки кроків та в якому напрямку від вікна знаходиться кабінет.