Філіп Пуллман - Магічний ніж

Він наче крізь туман почув своє свистяче дихання і таке саме ускладнене дихання та ледь чутні стогони нападника. Потім сталося так, що його нога опинилася за ногою незнайомця, і хлопець штовхнув його у груди. Людина важко впала, потягнувши за собою Віла, але її хватка ні на мить не послабла, і Віл, борсаючись на кам'янистій землі, мов вуж на сковорідці, відчув, як його серце стиснула кістлява рука страху — незнайомець не відпустить його, що б він не робив, і навіть якщо він вб'є нападника, його все одно міцно триматиме труп.

Віл не зміг стримати ридань, крім того, він починав слабнути, і хоча він ні на мить не припиняв хвицатися, вириватися та бити незнайомця колінами й головою, він знав, що його м'язи незабаром його зрадять. Але тут хлопець помітив, що чоловік лежить нерухомо, хоча його рука, як і раніше, міцно тримає його передпліччя. Його супротивник лежав, дозволивши Вілові стукати його ногами й головою, і коли той це побачив, його вмить залишили останні сили, і він безпомічно впав на землю поруч із незнайомцем, відчуваючи, що кожен нерв його тіла дзвенить, пульсує та тремтить.

Віл важко став на коліна, вдивився у глибоку темінь і побачив за спиною чоловіка якусь білу пляму. Це були білі груди та голова великого птаха, деймона-яструба, котрий лежав нерухомо. Віл спробував вирватися, і його слабке зусилля викликало в незнайомця реакцію у відповідь. Ні, хватка його пальців не послабшала, але він почав ворушитися: він обмацував праву долоню Віла своєю вільною рукою. Волосся хлопця стало сторчма.

І тут чоловік сказав:

— Дай мені другу руку.

— Обережніше, — промовив Віл.

Вільна рука незнайомця пробігла по його лівій руці, кінчики пальців обережно торкнулися зап'ястя та напухлої долоні, а потім майже невідчутно торкнулися обрубків двох відрізаних пальців.

Його друга рука відразу випустила хлопця, і він підвівся.

— Ніж у тебе, — сказав він. — Ти хранитель магічного ножа.

Голос чоловіка був грубим, звучним, але майже бездиханним, і Віл зрозумів, що він дуже страждає від болю. Чи це він поранив у темряві свого невідомого супротивника?

Украй виснажений, хлопець лежав на каменях. Він бачив лише силует чоловіка, котрий схилився над ним, але його обличчя не було видно. Незнайомець простяг руку кудись у темряву, і за декілька секунд на його поранену руку, починаючи з обрубків пальців, зійшла чудова заспокійлива прохолода — чоловік втирав у його шкіру якусь мазь.

— Що ти робиш? — спитав Віл.

— Лікую твою рану. Не рухайся.

— Але хто ти?

— Я єдина людина, котра знає призначення цього ножа. Витягни руку та не ворушись.

Вітер набув небувалої сили, і в обличчя хлопцю вдарили перші краплі дощу. Він сильно тремтів, але здоровою рукою підпер хвору, а чоловік тим часом наніс на рану ще більше мазі та туго замотав долоню смужкою полотна.

Переконавшись, що пов'язка накладена як слід, незнайомець відповз убік та ліг на спину. Віл, і досі приголомшений невимовно приємним прохолодним онімінням в руці, сів та подивився на нього, але темрява не дозволяла побачити хоч що. Він простяг праву руку та відчув, що торкається грудей чоловіка, в яких, мов пташка об прути клітки, билося серце.

— Так, — хрипко промовив незнайомець, — спробуй вилікувати його.

— Ви хворі?

— Невдовзі мені буде краще. Ніж у тебе, так?

— Так.

— А ти знаєш, як ним користуватися?

— Знаю. А ви з цього світу? Звідки ви про нього дізналися?

— Слухай мене уважно, — сказав чоловік, насилу сівши. — Не переривай. Якщо ти хранитель ножа, то на тобі лежить завдання більше, ніж ти можеш це уявити. Ти ж ще дитина… Як це могло трапитися? Що ж, мабуть, у вищих сил були на це свої підстави. Так от, хлопче, наближається війна, найбільша з тих, що коли-небудь були. У минулому вже відбувалося дещо подібне, але цього разу має перемогти справедливість… Усі тисячі років людської історії ми бачили лише брехню, пропаганду, жорстокість і обман. Настав час знову повстати, але цього разу все піде інакше…

Чоловік зупинився та декілька разів зітхнув, при цьому в його грудях наче щось рокотало.

— Ті давні філософи, що зробили цей ніж, — продовжив він за хвилину, — самі не знали, що вони створюють. Вони винайшли річ, котра здатна розщепити найменшу можливу частинку матерії, але використовували його для того, щоб викрадати солодощі. Вони й гадки не мали, що створили єдину зброю на весь усесвіт, здатну вразити тирана, вбити Господа Бога. Ангели, що повстали, зазнали поразки тому, що в них не було нічого схожого на цей ніж — але тепер…