Філіп Пуллман - Магічний ніж

Невдовзі вони знову побачили спалах блискавки, і цього разу зубцювата двоголова стріла вдарила з осердя грози прямо в один із цепелінів. Газ миттєво спалахнув: під свинцево-чорними хмарами розцвіла вогняна квітка, і дирижабль повільно поплив донизу, сяючи, мов величезний маяк. Нарешті він, усе ще палаючи, опустився на воду.

Лі перевів дух. Груман стояв поруч із ним, однією рукою тримаючись за борт гондоли, і його обличчя було якимось виснаженим.

— Це ви викликали шторм? — спитав Лі.

Груман ствердно кивнув.

Небо своїм забарвленням було схоже на шкіру тигра: смуги золотого кольору чергувалися з ділянками темно-коричневого, майже чорного. Утім, щохвилини цей візерунок змінювався — золото швидко згасало, і його поглинала чорнота. Море під кулею було схоже на строкату ковдру — чорна вода, сяюча піна, полум'я над залишками палаючого цепеліна, котрі, поступово занурюючись у воду, дрейфували на північ.

Утім, три інші дирижаблі дедалі наближувалися. Було видно, що буря добряче їх торсає, але вони не відхилялися від свого курсу. Навколо них, як і раніше, били численні блискавки, і коли шторм наблизився до повітряної кулі, Лі стало страшно за газ у балоні. Один удар — і вони, охоплені полум'ям, полетять на землю. Аеронавт поду мав, що, хай там як уміло Груман керував штормом, навряд чи він був у змозі цього уникнути.

— Добре, докторе Груман, — промовив він. — Наразі я не звертатиму уваги на цепеліни, бо зосереджусь на тому, щоб ми цілими досягли гір і приземлилися. Я хотів би, щоб ви сіли на лаву, взялися за щось та були готові за моїм наказом зіскочити. Я попереджу вас, і, звичайно, спробую приземлитися якомога м'якше, але за таких умов важить не лише кваліфікація, а й удача.

— Я довіряю вам, пане Скоресбі, — була відповідь.

Шаман сів у куті гондоли, а його деймон вмостився на кільці, що до нього кріпилися стропи, і пазурами вчепився у шкіру, якою воно було обтягнуте.

Вітер став майже ураганом, і балон із газом здіймався та опадав під його поривами. Стропи скрипіли та натягувалися, але Лі не боявся, що вони порвуться. Він скинув ще трохи баласту та почав уважно стежити за альтиметром. Під час шторму слід обов'язково враховувати те, що атмосферний тиск падає, та вносити поправки до показань приладу, і часто такі розрахунки стають майже довільними. Двічі перевіривши показання, Лі вирішив скинути решту баласту — відтепер єдиним засобом керування кулею залишався газовий клапан. Піднятися він уже не міг — лише знизитися.

Аеронавт почав удивлятися в бурхливе повітря й нарешті розгледів темне громаддя гір на тлі трохи світлішого неба. Знизу долетіло якесь ревіння та шипіння, схоже на удари прибою об кам'яний берег, але Лі знав, що це вітер рве крону дерев — вони вже були над лісом! Отже, вони долетіли швидше, ніж він очікував.

І тепер не слід було баритися з приземленням. Лі був надто спокійним від природи, щоб гніватися на долю — зазвичай він лише зводив брови та коротко вітав те, що вона йому давала. Але цього разу він відчув, як його охоплює розпач, адже саме те, що йому слід було робити за такої ситуації — летіти перед бурею, щоб вона пронесла кулю над лісом, — було гарантією того, що їх просто застрелять.

Він підхопив Гестера, запхнув його собі за пазуху та застебнув полотняну робу на всі ґудзики. Груман тихо сидів у своєму куті, а його деймон зі скуйовдженим пір'ям настовбурчився на кільці, увігнавши пазурі глибоко у шкіру — вітер наче намагався віднести його геть.

— Спробую приземлитися, докторе Груман! — вигукнув Лі, перекриваючи ревіння вітру. — Встаньте та приготуйтеся зістрибнути. Тримайтеся за кільце, а коли я покличу вас, вистрибуйте з гондоли.

Груман послухався. Лі вдивлявся то вперед, то вниз, стежачи за кожним нечітким обрисом, що його висвітлювали блискавки, та моргаючи, коли дощ бив йому в очі, — налетів шквал, і краплі, що за розміром і вагою нагадували гравій, барабанили по балону так, що грому майже не було чути.

— Чудово! — прокричав він. — Ви зчинили прегарний шторм!

Він смикнув за шнур газового клапана, відкриваючи його, і газ зі свистінням почав виходити. За хвилину там, де тільки-но була гладка сфера, був уже зморщений, за формою схожий на довгастий лимон мішок.

Гондола смикалася та хилилася так, а пориви вітру були настільки сильними, що важко було сказати, чи вони знижувалися, чи, може, їх піднесло високо в небо. Але потім Лі відчув, що вони різко зупинилися, та зрозумів, що металевий захват на канаті зачепився за якусь гілку. Це була лише тимчасова перешкода — гілка відразу зламалася, — але вона показала, що невдовзі з'являться інші.