Філіп Пуллман - Янтарне скло

Прогулюючись по чудернацькій місцевості серед заростей очеретів та електричних трансформаторів, вони повели нечутну бесіду, про яку Мері, прокинувшись, так і не згадала. Настав час Серафіні взяти ініціативу до своїх рук.

— За декілька секунд, — промовила вона, — ти прокинешся. Не лякайся, побачивши, що я поруч із тобою. Я буджу тебе в такий спосіб, аби ти знала, що тобі нічого не загрожує. А потім ми поговоримо.

Відьма подумки повернулася до реального світу, взявши. в собою Мері зі сну, й та побачила, що вона, схрестивши ноги, сидить на підлозі біля ліжка, а виблискуючі очі Мері уважно на неї дивляться.

— Я так розумію, ти відьма, — прошепотіла жінка.

— Так. Мене звати Серафіна Пеккала. А тебе?

— Мері Мелоун. Мене ще ніколи не будили так тихо. Чи я справді не сплю?

— Звичайно. Нам слід поговорити, а розмову уві сні важно контролювати й нелегко запам'ятати. Краще буде поговорити наяву. Бажаєш залишитися тут чи прогуляємося під Місяцем?

— Ходімо, — відповіла Мері, сідаючи на ліжку та потягуючись. — Де Ліра з Вілом?

— Сплять під деревом.

Вони вийшли з хатини, пройшли повз рясну крону дерева, під яким спали діти, та пішли до річки.

Мері дивилася на Серафіну Пеккала з сумішшю побоювання та захоплення: вона ще ніколи не бачила таку струнку та граціозну жінку. Відьма виглядала молодшою від Мері, й водночас та бачила, що Серафіні має бути декілька сотень років. Єдиним відбитком, що його час залишив на ній, була легка домішка всесвітнього суму у виразі її обличчя.

Вони сіли на березі над сріблясто-чорною водою, і Серафіна Пеккала повідомила Мері, що вона тільки-но розмовляла з деймонами дітей.

— Сьогодні діти їх шукали, — сказала Мері, — але там щось сталося. За винятком тих коротких секунд, коли вони втекли з поля бою, Віл так ніколи й не бачив свого деймона. Він навіть не впевнений, що він у нього є.

— Проте його деймон існує — так само, як твій. Мері збентежено подивилася на відьму.

— Якби ти могла його бачити, — повела далі Серафіна, — то побачила б чорного птаха з червоними лапками та трохи гачкуватим жовтогарячим дзьобом. Гадаю, це гірський птах.

— Як тобі вдається його бачити?

— Для цього очі мають бути напівзаплющеними. Якби в нас був час, я могла б навчити тебе бачити свого деймона, а також деймонів інших людей твого світу. Мені дивно те, що ви неспроможні їх побачити.

Потім відьма повідомила Мері, що вона сказала деймонам і що це означає.

— І деймони повинні будуть сказати це їм? — спитала жінка.

— Спочатку я збиралася розбудити їх та сама це зробити, потім думала, що, може, варто покласти цю відповідальність на тебе. Проте, коли я побачила їхніх деймонів, то зрозуміла, що краще буде, якщо це зроблять саме вони.

— Вони кохають одне одного.

— Я знаю.

— Але вони самі щойно зрозуміли це…

Мері спробувала збагнути всі наслідки того, що їй повідомила Серафіна, однак це було надто складно. Потім жінка спитала:

— А ти бачиш Пил?

— Ніколи не бачила. До початку цієї війни ми навіть не чули про нього.

Мері дістала з кишені янтарне скло та простягла його відьмі. Серафіна піднесла його до ока та затамувала подих.

— То ось він який, цей Пил… Він чудовий!

— Подивися на дерево, під яким сплять наші діти.

Серафіна так і зробила та знову зачаровано замовкла.

— Так це вони все це зробили? — спитала вона.

— Сьогодні — або радше вчора, адже, мабуть, уже настав новий день — сталося щось неймовірне, — промовила Мері та промовчала, подумки добираючи слова, за допомогою яких можна було описати нещодавні події. — Щось невелике за масштабом, але надзвичайно важливе. Якби ти бажала спрямувати могутню річку в інший бік і в тебе був лише крихітний камінець, ти все одно могла б це зробити — треба лише покласти камінь у слушне місце та зробити так, щоб перша цівка води змінила напрямок свого руху. Так ось, щось схоже сталося вчора. Я не знаю, в чому річ — може, вони побачили одне одного в іншому світлі, а може, причина була іншою… До того все йшло як ішло, але потім вони раптом почали сприймати одне одного інакше. І тоді весь Пил почав притягатися до них, і напрям його потоку змінився.

— Ось як воно мало статися… — задумливо промовила Серафіна. — І тепер Пилу нічого не загрожує — чи, може, небезпека минеться, коли ангели закриють величезне провалля в підземному світі.

Відьма повідомила Мері про прірву, а потім почала розповідь про те, як вона її знайшла.

— Я летіла високо в небі та шукала, куди мені сісти, коли зустріла ангела. Ангела-жінку. Вона виглядала дуже незвичайно — здавалася водночас старою й молодою, — промовила Серафіна, забувши про те, що саме таке враження вона справила на Мері. — Її звали Ксафанія, і я дізналася від неї багато такого, про що й гадки не мала… Вона розповіла мені, що вся історія людства являє собою боротьбу між мудрістю та дурістю. Вона та повсталі ангели, оборонці мудрості, завжди намагалися розширювати людям світогляд, а Господь та його церкви, навпаки, бажали, щоб людство ниділо в неуцтві. На підтримку своєї думки вона навела багато прикладів із життя мого світу.