Дара Корній - Зворотний бік темряви

– Що? Які там виверти? Будеш гарно поводитися і уважно слухати – я відповідатиму чемністю. Усе-таки я і старша, і мудріша. Чи тебе не вчили поважати старших? А тим паче своїх учителів. Любе дитятко! Ти надто молода, щоб дорікати мені. От поживеш з моє, тоді й поговоримо. Бо, як кажуть у нас, що відкрито посвяченому, то не дозволено додолі. Ти тільки позначена Перемінником, але поки не приймеш обітниці та не вип’єш із Чорнобогової чаші, принісши йому в жертву власну кров, ніколи не станеш кращою від смертних.

Мальва скептично посміхнулася:

– Ну-ну, це ще ми побачимо. А зараз, шановна Навіє, може, врешті злізете з п’єдесталу та поясните неофітці Мальві, що вона тут у вас забула і чого з мудрого та корисного ви здатні її навчити?

Навія хтиво скривилася, навіть облизалася. Мальва гидливо поморщилася, бо це не обіцяло їй нічого доброго. Однак вона Навії не боялася. Якщо тобі на роду написано втопитися, то ти не помреш, випивши любовного зілля…

П таха поверталася у світ Білих Вурдалаків. Стояла перед зачиненою брамою і чекала – відчиниться чи ні? Згадувала свій останній візит і те, як втікала, налякана тим, що накоїла. Думалося тоді: невритяни не простять нізащо, навіть Птасі-Магурі не пробачать. Бо прадавні закони порушувати не дозволяється нікому. Якою розгубленою та втраченою тоді була. Думки чорними хмарами сновигали в голові. Через неї загинув невинний, смертний, загинув її Учитель Мирослад, один із старійшин роду, Повелитель. Вона вбивця! І хоча то не навмисне вбивство, все трапилося випадково, але хто слухатиме чужинку? Бо прадавні закони беріг не тільки час, їх пам’ятали та дотримувалися люди. Неври не любили, коли в розмірений ритм їхнього життя втручалися чужинці. Майже ніхто з чужих сюди не заходив. Бо добре пам’яталися старі часи, коли вільно сновигали між світами взад-вперед різні поторочі, приносячи в Невридію багато сум’яття. Можливо, було щось і позитивне, та воно знівельовувалося під дією негативу. Нові традиції чи нові віяння породжували розгубленість у головах неврів, які вже мали встановлений світогляд, віру, філософію, творили самобутній світ, і чужинські закони та традиції могли тільки нашкодити. Тому вхідну браму в Невридію, на прохання старійшин світу Білих Вурдалаків, Рать Голів світів вирішила запечатати. І тепер, щоб потрапити до Невридії, потрібно або бути невром, або мати спеціальний дозвіл.

Дозвіл на входини – то ціле дійство. Приносилася жертва з вогню та води на жертовнику. Палився вогонь, розпалений від блискавки. Інколи доводилося довгенько чекати. Однак традиція є традиція. Той вогонь вважався небесним, тому священним, як і вода з того дощу, що проливався в день, коли вдаряла блискавка. Якщо вогонь горів рівно, не вирував – знак вважався добрим, тобто людина може зайти. Потім вода лилася на вогонь, гасячи його. Отут слід було старійшинам дивитися добре. Якщо мало шипіння від гасіння і дим розвіється швидко, Невридія приймала чужинця, даючи обіцянку батьку Роду поводитися з ним чемно, якщо тільки він шануватиме закони світу Білих Вурдалаків. Коли ж знаки були зловісними, тобто багаття горіло нерівномірно, поривчасто, гілля недобре тріщало у вогні, язики полум’я розбігалися хто куди, а потім ще й дим від загаслого шматувався та вода зловісно шипіла, це було прикрою ознакою: слід остерігатися такого гостя, і його не впускали у Невридію.

Птаху впустили. Батько Род хотів, щоб вона увійшла в цей світ й отримала те, за чим прийшла. Звичайні неври довго вважали її посланцем якогось із сусідніх племен. Термін «сусідні світи» тут майже не вживався. Для чого засмічувати голову різним непотребом? Неврам вистачало їхньої віри та філософії. Пригадує, як одного разу надто палко сперечалася з Миросладом, наводячи аргументи щодо вищості світлих безсмертних. Той скептично відмахнувся: «Ви – дві руки одного велета. З одної галявини ягоди». Переконати його в протилежному не могла. Ох, ця його любов до примовлянок!

«Вищість духу не робить тебе вищою від найнижчої травинки».

«Щоб стати кращою, важливо знати не лишень те, що та як слід робити, важливіше пізнати інше – чого не слід робити».

«Ти, безсмертна жінко, на початку дороги. Ти, як нерозумне маля, наразі заковтуєш все, що тобі дається. Коли зрозумієш, що не все годиться для поживи, – станеш такою ж мудрою, як неври».

І вона, очевидно, стала непоганою ученицею. Дух Невридії поволі та впевнено наповнював її своєю сутністю. Вона споживала його пригорщами, зовсім не опираючись, навіть забуваючи інколи, що це тимчасово, що доведеться повертатися в реальний світ Яровороту. Так, вона була молодою і надто запальною. Вміла захоплюватися аж до самозречення. Бо раптом ще вчора ненависний світ Невридії став перетворюватися на ідеальний. І наступив такий момент, коли вирішила назавжди залишитися у світі Білих Вурдалаків. Бо, на відміну від Мирослада, що мав тут лишень статус смертного старійшини та Учителя, отримала визнання від усього роду неврів, які називали її Птахою-Магурою, а найчастіше «тією, що говорить прамовою». Це надавало ваги і їй, як людині, і її вчинкам. Звичайно, Учителю Миросладу це не сподобалося.