Стівен Кінг - Пісня Сюзанни. Темна вежа VI

Я не визнаю цього. Я не вірю, що виріс у Брукліні лише через помилку якогось письменника, котру пізніше виправлять під час другої вичитки. Агов, отче, я з тобою — я не визнаю, що я лише персонаж. Це, яке воно не є, а моє власне життя!

— Давай уже, Роланде, — промовив він. — Витягай цю заразу з мене.

Стрілець плеснув трохи дезінфектанту Едді на гомілку, а потім вістрям ножа виколупнув з рани кривавий згусток. Зробивши це, він взявся за кліщі.

— Едді, приготуйся закусити біль, — промурмотів він, а вже за мить Едді так і зробив.

Роланд знав, що робить, він це робив і раніше, а куля не занурилася глибоко. Все завершилось за дев’яносто секунд, але в житті Едді то були найдовші півтори хвилини. Нарешті Роланд тицьнув щипцями в стиснутий кулак Едді. Коли Едді спромігся розціпити пальці, стрілець поклав йому на долоню розплющену кулю.

— Сувенір, — сказав він. — Застрягла якраз перед кісткою. Звідти й оте шкрябання, що ти чув.

Едді подивився на плескатий шматок свинцю, а потім скинув його з долоні, і той покотився по лінолеуму підлоги, немов скляна гральна кулька.

— Мені це не потрібно, — сказав він.

Тауер, невиправний колекціонер, підібрав деформовану кулю. Тимчасом як Діпно з науковою зацікавленістю розглядав відбитки зубів на своєму ремені.

— Кельвіне, — промовив Едді, підводячись на ліктях. — У вашій шафі є книга…

— Ви мусите мені повернути мої книги, — вмент відреагував Тауер. — Вони потребують акуратного до них ставлення, не забувайте про це, юначе.

— Я певен, що вони у гарному стані, — відповів Едді, вкотре нагадуючи собі не забути прикусити язика, якщо виникне така потреба. Або вихопити ремінь у Аарона й знову його закусити, якщо не слухатиметься язик.

— Отак хай і буде, юначе. Окрім них у мене тепер нічого не залишилося.

— Так, разом з тими сорока, чи близько того, що зберігаються в твоїх банківських комірках, — додав Аарон Діпно, геть ігноруючи той злостивий погляд, яким обпалив його друг. — «Уліс» з автографом, либонь, найкраща з них, але там є також кілька абсолютно чудових томів Шекспіра і повний комплект Фолкнера з автографами…

— Аароне, чи не міг би ти помовчати?

— …і «Гекльбері Фінн», якого ти будь-якої миті міг би виміняти на «Мерседес-Бенц», — закінчив Діпно.

— Словом, там є книга, яка називається «Салемз-Лот», — сказав Едді. — Написав її чоловік на ім’я…

— Стівен Кінг, — перебив його Тауер. Він востаннє поглянув на кулю і поклав її на кухонний стіл поряд з цукерницею. — Мені казали, він живе тут неподалік. Я захопив з собою два «Лоти», а також три примірники його першого роману, «Керрі» . Сподівався поїхати в Бриджтон, щоб він підписав. А тепер, гадаю, цього вже не трапиться.

— Я не розумію, що робить її такою цінною, — зауважив Едді, а тоді. — Ой, Роланде, боляче!

Роланд перевіряв ногу Едді.

— Не смикайся, — сказав він.

Тауер не звертав на це уваги. Едді знову навернув його думки до улюбленого предмета, до його пристрасті, його манії. До того, що, як гадав Едді, Горлум у Толкіна називав «своєю коштовністю».

— Ви пам’ятаєте, що я вам розповідав, коли ми обговорювали «Хоґан», містере Дін? Чи «Доґан», якщо вважаєте так за краще? Я казав, що цінність рідкісної книги — так само, як і рідкісної монети або поштової марки, — створюють різні чинники. Іноді це лише автограф…

— Ваш примірник «Салемз-Лота» не підписаний.

— Авжеж, бо саме цей автор ще дуже молодий і не дуже відомий. Колись він може стати кимось більшим, а може, й не стати. — Тауер знизав плечима, точнісінько ніби показуючи, що все залежить від ка. — Але саме ця його книга… Ну, перший її наклад становив усього сім з половиною тисяч примірників, і майже всі вони були продані в Новій Англії.

— Чому? Бо чоловік, котрий її написав, сам з Нової Англії?

— Так. Як це часто трапляється, ця книга набула цінності суто завдяки випадку. Місцева книготорговельна мережа вирішила її активно рекламувати. Вони навіть зняли телевізійний ролик, що є майже нечуваною практикою для локальної мережі роздрібної торгівлі. І це спрацювало. Мережа «Букленд оф Мейн» замовила п’ять тисяч примірників — майже сімдесят відсотків першого накладу — і вони їх розпродали ледь не всі до останнього. Крім того, як було й з «Хоґаном», там трапилися мимодруки. Не на титулі в даному випадку, а на клапані обкладинки. Перше видання «Салемз-Лота» можна впізнати по обрізаній ціні — останньої миті видавництво «Даблдей» вирішило підняти ціну від семи доларів дев’яноста п’яти центів до 8,95, але також і за прізвищем священика, надрукованому на клапані.